Директор КП «Центральний стадіон» Юрій Гончаров зізнається, що він – щаслива людина. Адже його захоплення спортом переросло у справу життя. Напередодні свого ювілею Юрій Андрійович охоче розповідає про свої мрії та досягнення. І всі вони, звісно ж, тісно пов’язані зі спортом.
Юрію Андрійовичу, сьогодні ви – одна з головних постатей у спортивній галузі області. Розкажіть, як з’явився у вашому житті спорт і як ви стали тим, ким є зараз.
Спорт завжди був у моєму житті. Я був і вболівальником, і учасником змагань. Цікавився всіма видами спорту. В дитинстві я навчався грі у футбол в спортивній школі «Дніпро-75». Коли служив в армії, займався пожежно-прикладним спортом. Після армії були скрутні 90-ті роки, певний час було не до спорту, потрібно було багато працювати. Підтримував свою фізичну форму, але професійно спортом не займався.
У 2016 році міський голова запропонував мені стати директором КП «Центральний стадіон» і я з радістю погодився. До того я очолював асоціацію футзалу Черкаської області, тому як менеджер уже добре знав стан справ у футзалі та футболі.
Як зазвичай починається ваш день?
Приходжу вранці на роботу, обходжу підприємство. Зараз у нас 7 команд, тому як правило якась команда або приїхала зі змагань, або виїжджає. Тож потрібно спілкуватися з тренерами, готувати документи, відправляти спортсменів. Потім виробничі питання: на підприємстві часто проводять певні ремонтні роботи. Зараз, наприклад, триває реконструкція басейну.
Розкажіть про ці 7 команд?
Коли я прийшов працювати на Центральний стадіон, підприємство займалося лише обслуговуванням спортивної арени, тобто футбольного поля. Потім місто хотіло взяти в комунальну власність центральний басейн, ігровий зал. Нам це вдалося , ми знайшли спільну мову з директором НВП «Фотоприлад», за що йому велика подяка. Басейн та зал перейшов у комунальну власність, тобто весь ігровий комплекс.
Але перед нами іще лишається завдання розвивати ігрову види спорту в місті. Діти, які навчаються у дитячо-юнацьких спортивних школах, приділяють спорту мало не 10 років, із 7 до 18 років, далі не мають шляхів для власного розвитку.
Тому з міським головою ми вирішили створити муніципальний спортивний клуб. Була створена дитяча футбольна команда U-19, яка потім почала підвищувати свій клас і тепер вже бере участь у Чемпіонаті України серед дорослих. З’явилися також волейбольна команда, регбійна чоловіча команда, жіноча команда з футзалу, футзальна команда команда юнаків, жіноча волейбольна команда.
До речі, Черкаси завжди були серцем українського волейболу. І нещодавно наші волейболістки успішно виступили у першому етапі Кубка України і продовжать виступати у наступному.
Майже всі учасники команд, а це більше ста осіб, – черкащани, учні та студенти черкаських освітніх закладів. Раніше дитина, яка хотіла займатися спортом по закінченню школи, мусила виїжджати із Черкас і навчатися в інших містах. Зараз же є можливість продовжувати заняття спортом у нас.
Яке ваше хоббі?
Моя робота – це і є моя улюблена справа. Тому я дуже щаслива людина. Тут немає надзвичайних заробітків, але я радий від того, що моє хоббі – це моя робота.
За яку футбольну команду, окрім черкаської, ви вболіваєте?
Вболіваю, звісно, за збірну України, за Динамо Київ. У європейських чемпіонатах улюбленої команди немає. Іноді певним футбольним клубам симпатизую, але постійного фаворита не маю.
Як ви проводите відпустки?
Буває, що тривалий час не беру відпусток, бо постійно то одна, то інша команда починає виступати на змаганнях. У цьому році їздив у Батумі. Коли є час, стараюся поїхати із дружиною в Європу, днів на 10. Улюблені країни – Італія, Португалія. Звісно, легше було мандрувати у доковідні часи, зараз складніше.
Найбільше запам’яталася Португалія: там відбувалася фінальна частина Чемпіонату Європи з футзалу серед жіночих команд, ми їздили туди з нашою національною збірною. Із Черкас тоді були присутні 10 осіб, і всі ми після тієї поїздки стали ближчі і періодично спілкуємося.
Взагалі, якщо українська збірна десь грає за кордоном, я стараюся поєднати дві справи: і підтримати команду, і побачити іншу країну. У цьому році має бути Чемпіонат Європи із футзалу у Нідерландах, гратиме чоловіча збірна. Тож ми, якщо вдасться, плануємо поїхати на тиждень: і відпочити, і підтримати своїх. Для нас це в задоволення.
Розкажіть про свою родину.
Є дружина, один син і один внук. Внуку 2,5 роки. Я дуже люблю із ним бути. Стараюся знаходити для цього час.
Чи вистачає часу на сім’ю?
Дружина мене підтримує, вона теж цікавиться спортом. Вона поруч зі мною у поїздках. Тому суперечностей не виникає з цього приводу.
Якими своїми вчинками або досягненнями ви найбільше пишаєтеся?
За останні роки Черкаси приймали серйозні змагання, наприклад три роки назад ми провели елітний раунд чемпіонату Єропи по футзалу серед жіночих команд. Змагання були під егідою УЄФА. Всіх вимог УЄФА ми дотрималися, Черкаси приймали нашу національну зібрну та ще три національні команди. Це відповідальні змагання, які ми гідно провели, вважаю це гідне похвали.
Ми показали черкащанам справжній чоловічий футзал, коли запросили у наше місто нашу національну збірну та збірну Хорватії. На мій погляд, це варте уваги досягнення.
Те, що нам вдалося провести стільки реконструкцій спортивних об’єктів, я вважаю, хорошим досягненням, у чому, поряд із роботою команди, є й моя заслуга.
Принагідно хочу подякувати і міському голові, і депутатському корпусу: все, що стосується спорту, завжди сприймали схвально і з розумінням. Голова ОДА Олександр Скічко теж відгукнувся на озвучену потребу зробити басейн, тому завдяки його сприянню розпочалася реконструкція.
Спілкувалися недавно із депутаткою Верховної Ради Любов’ю Шпак. Після розмови з нею маємо надію на створення ще одного стадіону з повноцінним штучним покриттям, що дасть можливість нашим дітям займатися повноцінно футболом, бо в нас поки немає можливості для занять в осінньо-зимовий період.
Про що ви мрієте?
Черкаси можуть стати спортивною столицею України. Я про це мрію. І цього реально досягти, якщо над цим працювати. Ми маємо базу для різних видів спорту. Черкасам пощастило зберегти чимало спортивної інфраструктури у комунальній власності.
У нас дуже вигідне географічне розташування. До нас їдуть залюбки, тому що всім учасникам змагань їхати однакову відстань.
Звісно, є і труднощі. Ще треба покращувати можливості для ігрових видів спорту. Коли ми проводили європейський елітний відбір, у місті виявилося недостатньо готелів належної якості.
Але за спортивною галуззю потягнеться і туристична, що принесе хороші податки для міста. Думаю, над цим треба працювати.
Якби у вас не склалося зі спортом, ким би ви працювали?
Я думаю, займався би бізнесом. Це мені найближче після спорту. У політиці я був довго, десь із 2005 року. Такий був романтик, думав що можна змінити світ. Тоді більше переключився на політичні проекти, бізнес відійшов на другий план. Я взагалі така людина, не можу займатися двома справами одночасно. Можливо, це мій недолік. Але я звик займатися однією справою 24/7.
Сьогодні мене політика однозначно не приваблює. У цьому році деякі політичні партії мені пропонували балотуватися на вибори народного депутата, і це «прохідні» партії. Але я відмовлявся, бо політика – не моє.
Скоро ваш День народження, який подарунок ви хотіли б отримати?
Я люблю більше дарувати, ніж приймати подарунки. Ось гарний подарунок мені привезли наші волейболістки із Кам’янського – вони перемогли сильну команду, запорізьку «Орбіту». Хлопці волейболісти привезли подарунок – перемогу із Нікополя.
А взагалі, найкращим подарунком для мене стане день, коли хтось із наших вихованців одягне майку збірної України – з будь-якого виду спорту. Це для мене важитиме дуже багато. Інші діти теж матимуть приклад, на який варто рівнятися. А це сотня дітей: я бачу, як горять у них очі, як усі хочуть займатися. В ці миті я чіткіше усвідомлюю, заради чого працюю.
Спілкувалася Олеся Безпалова
Фото з особистої сторінки Юрія Гончарова у Facebook
