Статистика – жорстока річ. Особливо в Україні і особливо, коли стосується демографії. За даними департаменту освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, щороку на Черкащині стає на дві тисячі менше школярів. Ця цифра приблизно дорівнює кількості учнів чотирьох міських шкіл.
За останні місяці в Черкаській області закрили вісім сільських шкіл. Процес такої оптимізації пройшов легко, бо навчальні заклади вже майже не функціонували. Деякі числилися лише на папері. Ще 16 навчальних закладів Черкащини переводять на нижчий ступінь рівня освіти. І це тільки початок.
Тривожний шкільний дзвоник для селищ пролунав 20 березня, коли міністр освіти Сергій Квіт заявив, що кількість шкіл в Україні, згідно з вимогами Міжнародного валютного фонду, буде скорочена.
Не важко здогадатися, що головні претенденти на закриття – серед малокомплектних сільських шкіл. У Черкаські області таких 267. Це більш ніж 41 % від загальної кількості шкільних закладів Черкащини. Що таке малокомплектні школи, міському жителю уявити нелегко. Це школи без паралельних класів, з невеликою кількістю учнів – від 10 до 50 дітей. Часто – це єдина школа на все село. Новина про те, що її хочуть закрити, на місцях сприймається болісно. Школа – це символ того, що в селі є надія на оновлення, особиста пам`ять місцевих жителів. Для когось – культурний центр села. Але факти вказують на те, що така сентиментальність йде не на користь ані дітям, ані навчальному процесу. До того ж утримання шкільного закладу є важким тягарем для фінансового сектору освіти.
За словами директора департаменту освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації Валерія Данилевського, на утримання одного учня держава спрямовує місцевим бюджетам 8,5 тисяч гривень на навчальний рік. Учень в малокомплектній сільській школі обходиться місцевому бюджету далеко за 20 тисяч гривень на рік. У департаменті освіти додають: у таких умовах страждають знання школярів. У найменш укомплектованих школах регіону три, чотири і навіть п'ять предметів може викладати один учитель. Це не кажучи про матеріально-технічне оснащення школи. Такий стан речей не відповідає належному рівню надання і отримання освіти.
Валерій Данилевський говорить, що ситуація тягнеться роками через популістську діяльність минулої влади. "Два останніх роки в галузі освіти проголошували, що в нас немає ліквідації навчальних закладів. Ця позиція залишилася нам у спадок від попередньої влади. Реально на цей час ліквідовані нами навчальні заклади не функціонували, дітей там не було, освітніх працівників не було, навчальний процес не здійснювався. Числилися лише на папері", – пояснює він.
Фактично із завданням МВФ на цей рік Черкащина справилась: вісім ліквідованих шкіл займуть своє місце у документообігу і в загальній статистиці по оптимізації шкіл. Однак по вимогах якісної освіти сьогодні закритих шкіл мало би бути набагато більше. Та ті, в чиїх руках опинилась оптимізація навчальних закладів, відповідні рішення не ухвалили.
Школи мали скорочувати і раніше, твердять в обласному департаменті освіти
"Сьогодні законодавством визначено, що питання ліквідації вирішує власник. Власником сільських шкіл є районна рада. Зараз уже немає обмеження, що це питання має вирішувати територіальна громада", – каже Валерій Данилевський. При цьому він говорить, що приміщеннями колишніх шкіл райради можуть розпоряджатися на свій розсуд.
Одночасно з ліквідацією школи має бути організований трансфер дітей до нового місця навчання, яке обирається більшістю голосів батьків. Також потрібно працевлаштувати вчителів. По цих пунктах, за словами керівника департаменту, проблем немає. З волею місцевих депутатів – складніше.
Прикладом тому є ситуація, що склалася у Звенигородському районі. "Районний відділ освіти мав на меті закрити 4 школи. Піднімали це питання на двох сесіях Звенигородської районної ради. Місцеві депутати за ці рішення не проголосували", – зазначає начальник відділу освіти Звенигородської районної адміністрації Лариса Кочерга та розказує про одну з таких шкіл.
"В Богачівському навчально-виховному комплексі розташовані і дитячий садок, і школа. Планували залишити лише дитсадок. Там на 31 школяра – 22 особи працівників, включаючи вчителів", – каже керівник відділу освіти.
За її словами, для перевезення дітей по маршруту з Богачівки до школи в райцентрі навіть було придбано автобус на 25 місць. Трансфер до нової школи займав би приблизно 15 хвилин. Всіх вчителів не пенсійного віку та що працюють не за сумісництвом були готові забезпечити робочими місцями. Батьки начебто теж були не проти. Тим більше, що дехто із селян власним транспортом возить дітей в іншу школу. До того ж якість знань і конкурентоспроможність дітей в більших школах краща. Всі ці аргументи на місцевих депутатів не подіяли.
"Закриття шкіл – непопулярне рішення, яке депутати не стали ухвалювати напередодні виборів. Вони не змогли дозволити собі таку "розкіш", тому що піклуються про те, щоб за них проголосували. Хоча кожен із них розуміє, що школи збиткові", – вважає Лариса Кочерга. На твердження, що коли в селі закривається школа – це ознака, що село вмирає, освітянка обурюється: "село вмирає, коли там немає роботи".
За словами начальника відділу освіти, передвиборчі ухиляння депутатів від відповідальності будуть дорого коштувати навчальному процесу. "Якщо Мінфіном передбачено спрямування на одного учня 8,5 тисяч гривень на рік, то в наших малокомплектних школах селищ Богачівка, Чичиркозівка, Попівка і Кобиляки дитина обходиться у 25-29 тисяч. Так, у районі ми маємо брак коштів (на освіту) в 4 млн гривень", – ділиться Лариса Кочерга.
"Ми мали вижити за рахунок скорочення шкіл. Тепер же нам доведеться економити на харчуванні дітей першого-четвертого класів, вчителі недоотримають коштів. Навіть зошитів не зможемо їм купити. Я вже не кажу про матеріально-технічне оснащення та ремонти", – перелічує всі наслідки начальниця відділу освіти.
Хоча демографія в Україні невпинно повзе донизу, деякі періоди відрізняються підйомами. Поки школи порожніють, в дитсадках Черкащини сьогодні на 100 місць претендує 104 малюки. Через це в Шполянському та Смілянському районах цього року навіть відкрили нові дитячі садки. Цей бебі-бум, за словами фахівців, вже зменшив темп і навряд чи врятує школи. Надія на те, що шкільні класи поповнять діти переселенців, теж невелика. Учнів, що приїхали зі Сходу країни, трохи більше 400. Їхня кількість на загальну картину не впливає.
Тож до закриття сільських навчальних закладів рано чи пізно доведеться звикати всім: дітям, батькам, місцевій владі. І якщо для чиновників основним чинником, що переважує в питанні закриття шкіл – це брак коштів, то батьки мають вирішити для себе дилему: школа біля дому чи якісна освіта?
Галина Кобзар, vikka.ua
