Нещодавно українські байкери встановили національний рекорд. У Черкасах було створено найбільший за всю історію України живий ланцюг із 715 мотоциклів. Для побиття рекорду мотоциклісти з’їхались з усієї країни. Довжина колони – більше 1600 метрів.
Для того, щоб рекорд був цікавий простим мешканцям міста, байкери просунулись до центру Черкас та на Соборній площі влаштували видовищне екстремальне шоу. Усі ці події відбувались в рамках регулярного фестивалю "Дорога на Січ", який проходить вже вчетверте в Україні.
Самовідданість та зацікавленість байкерів у рекорді наштовхує на роздуми про те, чи дійсно мотоцикл може стати чимось більше, ніж просто хобі. Що собою являє байкерська культура, та чому дорослі чоловіки ладні кинути усі свої справи задля рекорду, який не принесе їм нічого, окрім морального задоволення?
Але моральне задоволення від таких перегонів дійсно велике. Хороший байк для свого власника, це, в першу чергу, не засіб пересування, а джерело незабутніх емоцій та справжнього задоволення. Саме тому байкери готові витрачати гроші на дорогі засоби пересування, вони охоче об’єднуються у мотоклуби, регулярно влаштовують фестивалі та амарторські перегони. Наприклад, багато років на острові Мен проходять перегони "Туристичний трофей". Захід отримав суттєву спонсорську підтримку від компанії, яка знаходиться на тому ж острові та спеціалізується на онлайн-платформі для гри у покер та виступає організатором наймасштабніших живих турнірів.
Участь у перегонах на острові Мен – дуже небезпечна. І хоча це справжній виклик для байкера і ризик для життя, для більшості незацікавлених байкерська культура взагалі не існує. Люди розглядають подібні з’їзди та фестивалі як неорганізований та хаотичний рух. Багато хто помилково вважає, що поза масовими з’їздами на кшталт "Дорога на Січ", байкери існують окремо один від одного. Але насправді це не так. Організований рух мотоклубів існує вже майже сторіччя. Можливо, в Україні він лише перебуває на шляху свого становлення. А як справи в інших країнах?
Історія руху на кшталт сучасних байкерів досить цікава. Її початком можна вважати Американську Мотоциклетну Асоціацію. Вона була заснована ще у 1924 році в якості спортивного клубу чи навіть співтовариства. Більш організованої форми АМА набула після Другої Світової Війни. Однак справжня поява байкерів пов’язана із масовими сутичками у 1947 році, які відбулися якраз під формальною егідою Американської Мотоциклетної Асоціації.
Однак Голова АМА відмовився визнавати провину кожного члена клубу. За його словами, у цих розгромах винен лише один відсоток від усіх членів об’єднання. Найбільш активних учасників погрому було вигнано з клубу. Саме вони і заснували байкерські клуби у класичному на сьогодні розумінні. Якщо ви зустрінете у літературі назву "одновідсотковики", то майте на увазі, що мова йде саме про такі клуби вигнанців, які часто мали та мають проблеми із законом та відрізняються запальним характером.
Сучасний байкерський рух складається із клубів, які мають сувору ієрархію та продуману структуру. Головою клубу завжди є Президент. Він відповідає за взаємини з іншими рівноправними об’єднаннями та визначає основну активність та стратегію розвитку клубу. Його правою рукою є Віце-президент, який у випадку необхідності заміняє Президента на його посту. Також у клубі обов’язково має бути людина, яка відповідає за безпеку. При чому, начальник служби безпеки відповідає як за зовнішню, так і за внутрішню безпеку клубу.
У більшості випадків членство у подібних організаціях базується на політиці членських внесків. Саме тому в ієрархії передбачається людина, що відповідає за формування загального бюджету організації, визначає розмір членського внеску, регулярність сплати та передбачає інші надходження і витрати організації.
Окрім адміністративного керівництва у байкерів є деякі оперативні посади. Наприклад, під час руху обов’язково є направляючий. Під час організованого пересування трасою він завжди їде у голові колони, прокладає заздалегідь маршрути та скеровує колону.
Вступити у подібний байкерський клуб із складною організацією досить непросто. Окрім стандартних членів клубу, розрізняють також кандидатів та кандидатів у кандидати. Звучить досить безглуздо та смішно, але байкери не люблять приймати до своєї спільноти випадкових людей. Саме через те процедура ініціації доволі складна та багатоступенева.
Звідки байкерські організації беруть гроші? Основні джерела прибутків – це членські внески членів клубу та надходження від так званого саппорту. Цим терміном об’єднують людей, які формально не отримали статус члена клубу чи навіть кандидата, але підтримують об’єднання будь-якими ресурсами.
Деякі розвинуті байкерські клуби отримують спонсорську підтримку. Найчастіше – це рекламні пропозиції. У кожного клубу є своя символіка. Вона відображається як на мотоциклах так і на брутальних косухах чи інших аксесуарах. Бренди, які хочуть підкреслити власну мужність, орієнтованість на незалежних та сміливих чоловіків, іноді домовляються з байкерами та сплачують їм за модернізацію власної клубної символіки зображенням лого бренду.
Додатково на косухах байкерів можуть розміщуватись нашивки, які символізують його досвід, приналежність до якогось масштабного руху та навіть посаду в клубі, в якому він є членом. Наприклад, внизу живота на жилетах завжди вказують географічне місце розташування того чи іншого клубу.
Для того, аби стати членом клубу та отримати честь носіння нашивок із символікою, треба пройти ряд випробувань. Перевіряються моральні якості, здатність приймати на себе відповідальність у стресових ситуаціях та зацікавленість у русі загалом. Однак першочергово хороший байкер має не боятись швидкості та агресивної їзди. Для цього він повинен викласти кругленьку суму за хороший мотоцикл та регулярно сплачувати членські внески у клуб, щоб мати можливість на швидкості підкорювати траси.
Як повідомляв сайт vikka.ua, черкаська байкерша підкорює українські чемпіонати.
