Почати з нуля, повернувшись до витоків. Саме так круто змінив своє життя відомий український музикант, лідер гурту “Вперше чую” Григорій Вагапов. Успішна кар’єра на центральних телеканалах, столичні рок-клуби в якості концертних майданчиків, сцени найбільших фестивалів країни – на деякий час він покинув усе. Взяв шлюб із коханою жінкою й повернувся до старої батьківської хати, у Катеринопіль, аби перезавантажити звичний життєвий ритм і дати достойне виховання своїм дітям. Тут, на батьківщині, музикант взявся й до активної громадської діяльності. Про життєві цінності, війну і мир, найважливіші події й свою місію у житті Григорій Вагапов розповів vikka.ua.
Музика як покликання, мотоцикл як частина життя
39-річний Гриць Вагапов – яскравий приклад того, що в одній людині може вживатись безліч талантів. За фахом журналіст, свого часу він працював ведучим на “ТОНІСі”, керував відділом веб-проектів на Новому каналі та НТН. Однак, коли розумієш, що знайшов своє покликання в житті, все інше відходить на другий план. Закінчивши музичну школу по класу скрипки, Григорій самотужки навчився грати на гітарі. Каже, просто бере її до рук, починає грати, і пісні самі приходять.
Рішення стати музикантом прийшло до Григорія у польоті… з мотоцикла.
“Тоді в мене був Suzuki Bandit 400. На швидкості 160 км/год втратив керування й полетів, – згадує музикант. – Неправда, що в такі моменти людина згадує все своє життя, на це немає часу. Я думав: от зараз загину, а нічого не зробив корисного, нічого не лишив. Хвалити Бога, не загинув. І всерйоз взявся за музику”.
Так з’явився музичний проект “Вперше чую”, стиль якого лідер команди визначає як романтичний байкерський рок. Це ті пісні, які не почуєш на попсових радіостанціях і комерційних музичних каналах. Вони звучать біля вогнища серед гурту байкерів, їх співали на Майдані, їх підспівували “айдарівці” під час концертів у зоні бойових дій.
Григорій каже, що не захищає авторські права на свої пісні, адже не вважає себе їх автором:
“Вони десь існують у іншому вимірі, а я їх просто взяв, записав і заспівав – передав людям”.
За іронією долі, історичне падіння з “Бандита” сталось якраз навпроти студії звукозапису “Комора”. Там згодом були записані два музичні альбоми гурту “Вперше чую”: “СкаСка” та “ПрямоТок”. Обидва – за співфінансування побратимів-мотоциклістів.
Любов до мотоциклів у Григорія почалась в юності. Зізнається, коли вперше сів на двоколісного і проїхав на ньому, почав марити таким транспортом. Однак свого залізного коня довго не мав.
“Перший мотоцикл у мене з’явився тільки після того, як я організував навколосвітню мотоподорож на “китайці” Raketa-Futong. Тоді я домовився з заводом-виробником, і з певною знижкою вони продали мені мого першого залізного коня”, – згадує Гриць.
Однак каже: справжній байкер – це не обов’язково наявність мотоцикла. Ти можеш ходити пішки, їздити на автівці. Головне – мати в собі дух братерства і взаємодопомоги у будь-якій ситуації, пронести його крізь роки. Байкерське братство – це відчуття надійного плеча будь-де, в будь-якій точці земної кулі, і твоя готовність самому вийти на допомогу цим людям. І одразу наводить свіжий приклад:
“Ось понад місяць тому, серед ночі, під Богуславом, в мене ламається автомобіль. В машині ще двоє людей і ніхто не знає, що робити. Знаходжу в телефоні контакти знайомого хлопця, брата-байкера, набираю його о другій ночі. До цього ми не спілкувались з ним два роки. Але вже через 6 хвилин він був біля нас, а через 20 – наша ГАЗель була відремонтована”.
Усіма силами боротись з війною!
Під час Революції гідності Григорій не був у центрі подій на Майдані. Однак, розповідає, його автівка досі не відмита від крові побратимів, яких пораненими самотужки вивозив звідти. З початком війни на Сході почав їздити туди з концертами, розраджував піснею бійців батальйону “Айдар”. Війна забрала й близького друга музиканта, “айдарівця” Сашка “Італійця”.
“Після загибелі Сашка було особливо важко. Ми з дружиною назвали сина на його честь. І тільки тоді мене відпустило, – ділиться музикант. – Це дуже важко пробачити, коли в тебе забирають найдорожчих”.
Саме тоді, коли втратив близького товариша, Григорій зрозумів – всіма силами має боротись із війною:
“Як я це бачу? Їздити з концертами всюди, де люди хочуть мене чути, де можуть розуміти мене. В тому числі, і в Росію. Своїм прикладом, своєю адекватністю, своїми піснями доносити народну правду і культурну дипломатію. Запрошувати людей сюди, щоб вони не боялись, що їх тут уб’ють тільки за російські номери на машині. Зберегти для миру якісь нормальні взаємини. Це страшна трагедія – те, що відбувається нині. Я не в змозі змінити щось з військової точки зору. Але я в змозі змінити думку людей в Україні і поза її кордонами, розповісти їм реальний стан речей”.
До слова, така позиція два роки тому зіграла занадто злий жарт з музикантом. У 2016-му Вагапов кинув собі ще один виклик – здійснив поїздку до Сибіру на мотоциклі. 5 тисяч кілометрів. Це не була просто поїздка, це одкровення, спілкування, пісні і слова. Митець говорить, що звідти повернувся іншою людиною. Хоч і досить дорого поплатився за це. Адже реакція земляків після його повернення не була настільки однозначною. Після інтерв’ю на одній з українських радіостанцій на Вагапова посипався шквал критики. Коментарі у соцмережах рясніли “зрадою”, були погрози, прокльони, ті, хто називав себе друзями, перестали спілкуватись, деякі українські фестивалі відмовились від участі “Вперше чую” того ж фестивального літа.
Музикант зізнається, та ситуація розхитала і розтоптала його морально, показала людей із його близького оточення. Однак не жалкує про ту поїздку. Більш того, здійснив би її знову, якби був упевнений в тому, що це пришвидшить закінчення війни.
“Їхати туди, розказувати, як у нас тут все є насправді. Бачити, як мої пісні співають люди в сибірській глибинці, які зовсім не знають української мови… Війна – це дуже страшно. Але не боятись і нести українську пісню, українську культуру і правду про те, що у нас відбувається, – це те, що я можу робити і мушу робити, – впевнений музикант. – В цьому я вбачаю свою місію. А люди, які хоч раз побачили, що таке війна, відчули її жах, розуміють, що треба це припинити. Нині, через два роки після тих подій, мені телефонують хлопці з “Айдару”, запрошують до себе. Серед них і ті, які мали на мене образу за поїздку до Сибіру. Зараз вони розуміють і підтримують мене”.
Мій дім – моя фортеця
“Сибірський” резонанс і реакція суспільства на нього стали ще одним аргументом до кардинальних змін в житті Григорія і почати все спочатку. Кохана жінка, маленький син – нова родина, з якою хотілось будувати своє, особливе, родинне гніздо. І робити це музикант вирішив на своїй батьківщині – у Катеринополі. Спочатку самотужки, потому – заручившись допомогою друзів та небайдужих земляків, почав відбудовувати старий батьківський дім, в якому багато років ніхто не жив і не було ніяких умов для існування, не кажучи вже про комфорт. Були проблеми, були непорозуміння з родичами, але, коли маєш підтримку, все можна перемогти.
“Раніше я вірив у силу кровного зв’язку, а тепер розумію: в мене рідні – половина України. Це для них я пишу пісні. Я знаю їх обличчя. Це сотні, тисячі людей!”.
Нині чоловік жартує: коли людина починає все з нуля, вона знов має збудувати дім, посадити дерево, народити сина, як мінімум двох. Адже за той непростий рік, який минув з моменту переїзду на Катеринопільщину, його родина поповнилась ще одним Грицьком Вагаповим – дружина Маргарита подарувала музиканту сина. Для Григорія малюк став уже п’ятою дитиною, багатий батько має чотири синочки й красуню донечку. Трійко старших живуть у столиці зі своєю мамою, колишньою дружиною Вагапова, з якою в нього залишились теплі дружні стосунки. Каже, її мудрість, підтримка й розуміння досі допомагають йому, а частина його серця назавжди належить старшим діткам.
З дружиною Маргаритою
“Я відчуваю величезну відповідальність перед своїми дітьми і намагаюсь зробити так, щоб їм було легше в майбутньому, – ділиться чоловік. – Коли у тебе чотири сина, в тебе має бути місце, де б ти міг творити, кувати, забивати цвяхи сам і долучати їх до цього, перш за все, своїм прикладом. Для того, щоб передати дітям свої вміння, всьому цьому я маю навчитись сам. Адже тільки особистий приклад найкраще виховує, повчання не працюють”.
“Хоч комусь ходити світом потрібно. Світу потрібно…”
Людина, яка звикла кидати виклики проблемам й жити, окрім своїх інтересів, ще й інтересами інших, будь-де не всидить на місці. Тому паралельно з відбудовою родинного гнізда Григорій Вагапов опікується й добробутом рідного селища. Намагається будь-яким чином допомагати селищному голові Катеринополя Івану Гегедошу. Чоловіки знайомі з раннього дитинства, але кажуть, зараз, у дорослому віці теж мають багато спільного.
“Будь-яка справа – це гра. Тільки в дитинстві ми гралися у м’яч з метою забити гол, а тепер мета нашої гри – поліпшення життя у рідному селищі заради людей, які живуть з нами поруч, яких ми любимо”, – розмірковує Григорій.
Понад місяць тому музикант, заручившись підтримкою селищного голови та кількох земляків, вирушив у велопробіг селами Катеринопільщини на підтримку децентралізації. 200 кілометрів за три дні, спілкування з селянами, висновки і нові плани.
“Виявляється, люди нічого не знають про об’єднання в громаду, з населенням не ведеться робота з інформування, – розповідає чоловік. – Але чомусь районна адміністрація намагалась вирішити все кулуарно. Проте результатів з цієї кулуарності ніяких. Ми ж сіли на велосипеди й намагались привернути у вагу до цієї теми”.
Музикант каже, краса Катеринопільщини його вразила:
“А ми зовсім не знали рідного краю. Ще й їхали в такий період: жовті поля, блакитне небо – от вона, Україна, справжня і чиста! От де народжуються пісні! Але ж скільки покинутих хат по району – це така болісна картина: при тому розквіті природи і ресурсів, зовсім немає людей. Про це треба говорити, співати. Якщо це допоможе моєму краю”.
Зараз Григорій Вагапов багато їздить Україною, виступає з концертами, аби привернути увагу до своєї малої батьківщини, знайти будь-які можливості для економічного розвитку Катеринополя. Вже за тиждень, 18 серпня, селище святкуватиме своє 450-річчя. Музикант готує йому подарунок до дня народження. І мова йде не лише про пісню-присвяту. Хоче подарувати землякам справжнє свято, у соцмережах запрошує колег-музикантів, як відомих, так і тих, хто тільки починає свій творчий шлях, долучитись до створення цього свята.
“Адже патріотизм – це вийти й прибрати в себе на вулиці, це навести лад в своєму домі й у своєму житті, в своєму селищі, в своїй області, в своїй країні, – переконаний Григорій Вагапов. – Це важко, але треба ставати й робити! Від сидіння на диванах і пустих слів нічого в країні не зміниться”.
Як повідомляв сайт vikka.ua, вільний митець з Черкас “народжує” витинанки за покликом серця.
