Сайт «Україна інкогніта» виклав в мережу фотографії маєтків і палаців Черкащини. Частина з них перебувають у нормально стані, там проводять ремонти і реконструкції, але більшість – занепадають. Забиті дошками вікна, чагарники перед входом, дірки в стінах і покрівлі….
Леськівський замок
Розташований в селі Леськове, що на Уманщині. Замок будувався аж трьома поколіннями Даховських, рід яких веде свою історію ще з 14 століття. Наприкінці 18 століття вони приїхали на ці землі і тут вже жили та працювали до 20-х років 20 століття. У спадок леськівчанам залишили маєток площею понад 80 гектарів.
У революційні 1917-1918 роки селяни спробували пограбувати маєток, але в часи гетьмана Скоропадського Тадеуш Даховський повернувся і попросив жителів села зберегти маєток, пообіцявши побудувати фарфоровий завод, хоча цьому не судилося збутися. Після громадянської війни тут був будинок відпочинку для працівників Київського цукрового заводу, влітку діяв піонерський табір. У роки війни Другої світової війни німці організували тут госпіталь. Опісля тут був санаторій, госпіталь для радянських військових, до 2000 років тут були військові склади.
Нині місцеві краєзнавці б’ють на сполох, адже будівля занепадає, а відновити її – занадто дорого для громади.
Палац Лопцхіник. Корсунь
Збудований у 1782 – 1783 роках. Одноповерхова прямокутна в плані споруда в стилі раннього класицизму, з чотирисхилим дахом, прикрашеним дерев’яними фіалами.
Черепиця з’явилася на даху лише у XIX ст.
В першій третині XIX століття з невідомих причин галерею було зруйновано. Залишилась споруда триповерхового входу, до якої було прибудовано другий і третій поверхи флігеля.
У травні 1787 року під час перебування в Корсуні польського короля Станіслава Августа та австрійського імператора Йосифа II силами місцевих майстрів було зведено дерев’яний макет майбутнього палацу у натуральну величину, фундамент якого був уже закладений. Після закінчення будівництва у 1789 та до 30—40-х років XIX століття палац мав вигляд двоповерхової прямокутної в плані споруди, зведеної з цегли та дерева. Н-подібна на рівні другого поверху. Після перебудови з’явився п’ятистінний тамбур головного входу, та пл кутах — чотири двоповерхові башти. На рівні другого поверху між ризалітами знаходиться відкрита тераса з огорожею.
Палац був одним з перших на землях Речі Посполитої, зведений у стилі неоготики.
Тальне. Замок Шувалова
З 1823 року Тальне переходить у власність Ольги Станіславівни Потоцької, яка через рік вийшла заміж за генерал-майора графа Лева Олександровича Наришкіна. За дорученням дружини він став фактичним господарем міста. У 1826 році, за остаточним розподілом батьківської спадщини графиня Ольга Наришкіна (уроджена Потоцька) отримала Тальнівський ключ. У 1854 році черговим і останнім власником Тального став дипломат і військовий граф Микола Шувалов.
У 1893 році Шувалов за проектом датського архітектора А.Клеменсена розпочав будівництво мисливського замку у стилі французького ренесансу, яке завершено у 1903 році.
Після жовтневого перевороту замом у Шувалових, звичайно, відібрали. В совецькі часи тут містився технікум, а згодом – музей хліборобства. В період незалежності замок занепав. Були спроби його реставрації, але невдалі: датську черепицю замінили та металеву.
Камянка.Садиба Давидових
Садиба Давидових у Кам’янці є частино Кам’янського державного історико-культурного заповідника та вважається пам’яткою архітектури національного значення.
Палац побудувала у 19 столітті родина Давидових – Потоцьких, які на той час володіли містом. Першим господарем став Василь Давидов, масон і один з засновників Південного товариства декабристів, тому садиба стала місцем зборів однодумців. Після невдалої спроби бунту Василя Давидова заарештували і маєтком став управляти його син Лев.
У палаці часто гостював П. Чайковський і зупинявся Пушкин, тому зараз маємо тут меморіальні музеї цих митців.
Загалом від садиби Давидових до нас дійшло небагато: парк з пам’ятниуом декабристам та гротом, будинок управляючого, де нині знаходиться історичний музей і Зелений Карточний будинок.
Косарі. Палац Ростішевського
В середині 19 ст. Франц Сигизмундович Ростішевський придбав косарський маєток у поміщика Давидова з Кам’янки, нащадка декабриста Василя Давидова, який загруз у картярських боргах. У 1872 році Франц Ростішевський на місці цукрозаводу в селі заснував гуральню (нині тут – Косарський спиртовий завод). З часом онуку Володимиру Ростішевському в спадок перейшла частина села.
У 1912 році Ростішевський продав його Чигиринському земству за 25 тисяч рублів. Земство розпорядилось відкрити в будівлі лікарню, а перший її завідувач Олександр Модестов приклав багато зусиль для оснащення лікарні найсучаснішою медичною технікою.
Садиба Ружицького. Село Добра
Село Добра розташоване за кілька кілометрів від траси Е-95. Має сільську раду. Кількість населення – близько 1 тис. осіб.
У першій половині XVIІІ століття в Добрій місцеві пани збудували невеликий палац-замок. Під палацом було прокопано два підземні ходи довжиною по 500 метрів. Також було споруджено великі підвальні приміщення, які служили арсеналом та пороховим складом. Будівлю оточував насип із трьохметровим муром.
З часом палац втратив своє фортифікаційне значення. Мури розібрали, палац перебудували – він перетворився у звичайнісінький поміщицький одноповерховий будинок, зведений у стилі пізнього класицизму.
У ХІХ столітті Добра належала Флоріану Осиповичу Ружицькому. Саме цей пан польського походження перебудував палац і розбив навколо парк.
Під час революції 1905 року у добрянському маєтку розквартирували ескадрон північно-кавказьких козаків лезгинської національності, а через шістнадцять років палац привласнили мешканці Доброї. Було зроблено опис панського майна і все “по-братському” розділили.
Зараз палац нагадує “заколочений дом” із відомого дитячого фільму “Гостя із майбутнього”. Всі можливі отвори закриті дерев’яними щитами. Так борються із волоцюгами та злодіями. А підземні ходи, за словами місцевих мешканців, ще й досі існують.
Шпола. Палац Абази
Маєток О.Абази у м. Шпола Черкаської області був збудований у середині XІX ст., до нього належать: парк площею 70 га (початок XІX ст.), палац (середина XІX ст.), і службовий флігель (початок XX ст.). Місто Шпола – це звичайний районний центр, на його південно-західних околицях розташовано Дар’ївське заповідне урочище, у будівлях якого розміщена школа для розумово відсталих дітей. Власне ці будівлі – це і є колишній маєток видатного політика, міністра фінансів Російської імперії – Олександра Абази. Спорудження маєтку велося під пильним наглядом власника.
На Черкащині палац О.Абази – чи не єдиний, що збудований у стилі пізнього класицизму у середині XІX ст.
У маєтку також розташований парк, у якому поруч з місцевими породами дерев зустрічаються екзотичні, наприклад, залізне дерево і пірамідальний дуб. У цьому саду – велике різноманіття дерев, серед яких – липи, які нагадували О.Абазі про його історичну батьківщину.
За свій кошт видатний політичний діяч збудував кам’яну церкву, що була зруйнована у 30-тих роках XX ст., а також – початкову школу, яку місцеві жителі прозвали “абазівкою”. Свій шполянський маєток Олександр Абаза подарував доньці Параскеві як придане.
Після Другої світової війни палац використовувався як притулок для дитячого будинку, а згодом його перетворили на загальноосвітню школу. Тепер тут розташована школа-інтернат для хворих дітей.
На сьогоднішній день палац і господарські будівлі знаходяться у доброму стані, проте флігель зазнав руйнації, а от його дерев’яна фігурна різьба збереглася добре.
Ботвинівка. Садиба Гуляницьких
За 22 кілометри на північний схід від Христинівки розташоване село Ботвинівка. Невеличке – населення близько 200 осіб. Засноване у 17 столітті, а за деякими версіями навіть у 16-му, козаком Іваном Ботвином, тому й назване Ботвинівка. Змінивши купу господарів наприкінці 19 століття, село потрапило у руки Гуляницьких, які й збудували тут садибу.
На відміну від сусідньої Вінниччини, Черкащина не багата на палаци – їх тут взагалі мало. Найбільше їх збереглося у Христинівському районі, але жоден із цих палаців, чи то садибних будинків, не є офіційною пам’яткою архітектури.
Дібрівка. Палац Драчевських
Дібрівці зберігся невеликий класицистичний палацик, збудований місцевими панами Драчевськими у 1845 році. Зовсім не шедевр, абсолютно банальний, хоч і з колонами, але ж у ньому відчувається його древність, він доволі колоритний, а поруч розташований ставок та лісок – залишки парку тих же Драчевських.
Від Драчевських маєток перейшов до Антоновичів, які і були його останніми власниками. А в радянські часи чого тут тільки не було: дитбудинок, фельдшерський пункт, колгоспна контора. От як контору палац і продали у 2004 році за якихось 35 тисяч грн.
Долинка. Палац Бидловських
Палац був зведений на самому початку 20 століття в селі Яцьковиця. Першого поселенця села (чи може тоді ще хутора) звали Яцько – звідти й назва. Чому совєти перейменували Яцьковицю у Долинку, а сталося це у 1946 році, зрозуміти важко.
Палац Бидловських був дерев’яним, потинькованим глиною. Хоча дехто пише, що він був глиняним. Нині він обкладений цеглою. Це зробили у 1970-х, коли в палаці функціонував піонерський табір. Добре, що колони залишили.
Нині це приватна власність. Хоча може будівля в оренді.
Ліщинівка. Садиба Лозинських
У19 і на початку 20-го ст. (принаймні до 1905 року) Ліщинівкою володіли батько – Генріх, та його син, Казимір, Лозинські.
Отже, у Ліщинівці зберігся садибний будинок Лозинських, щоправда, в ньому важко відразу впізнати панську резиденцію – потрібно обійти ззаду, як хатинку баби Яги у казці, і лише тоді відкриється істина – палац добряче перебудували в радянський період, замаскувавши панський палац під типовий совдепівський барак, хоч і великий (другий поверх надбудували). Шедеврального нічого немає, але заскочити глянути варто – все ж будівлі мінімум понад століття.
Пеніжкове. Маєток Русецьких
Колись тут був великий маєток поміщиків Русецьких, із парком, ставом, альтанками та двома садибними будинками. Якимось дивом обидва будинки збереглися. Хоча стосовно другого є сумніви – можливо то якась господарська будівля. А дехто припускає, що то будинок для прислуги.
Село Пеніжкове виникло у 17 столітті – тут поселилися селяни, які працювали на вирубках лісу.
Усі панські будівлі поміщиків Русецьких перетворили на квартири. Тут живуть люди, колонаду охороняє собака із будкою, навколо розтягнута білизна, яка сохне, пасуться кози, кури в пилюці порпаються. Все виглядає занедбаним і несимпатичним. Головний будинок маєтку має колонаду – місцеві кажуть, що тут жили молоді пани Русецькі, а у будівлі, яку дехто називає будинком для прислуги, мешкали батьки. Частіше бувало навпаки.
Отже у Пеніжковому нині 5 будівель від маєтку Русецьких: три господарські, садибний будинок і будинок челяді (можливо ще один садибний будинок). Така колекція потребує туристів, хоча от стан…
Чайківка. Садиба Гуляницьких
У Ботвинівці – залишки садиби Даріуша Гуляницького, а у Чайківці садиба його брата – Івана Гуляницького, головний будинок якої звели у 1905 році. Це жахливе видовище – його можна спокійно знімати в якомусь американському хорорі, типу у компашки скінчився бензин, і вони випадково прибилися до цього зарослого деревами, бур’янами і лозою старого будинку. Але це зовсім не смішно – плакати хочеться.
Шабастівка. Садиба Красицьких
На північний захід від Монастирища лежить село Шабастівка. Відоме воно з 18 століття, деякі дослідники кажуть, що було засноване селянами-втікачами. Панами були польські (зрозуміло, що польські) поміщики Красицькі, які напевно і дали назву селу, а може і заснували його.
Красицькі володіли Шабастівкою аж до самісінької революції 1917 року. А за десять років до революції вони збудували нову садибу, основний будинок якої зберігся – такий собі симпатичний палацик, хоч і трохи схожий на австрійський вокзал.
Шельпахівка. Палац Чарновських
Село Шельпахівка відоме із 18 століття. В кінці радянського періоду тут мешкало близько 1400 осіб, нині (2020 р.) – майже удвічі менше. В 19 столітті селом володіли польські поміщики Чарновські, які збудували тут маєток із парком та неоготичним палацом і водяний млин.
Офіційно головною пам’яткою села є парк, який у 2000-му році отримав статус парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Площа парку 20 га. Але ж неофіційно тут є значно цікавіші об’єкти. В першу чергу варто звернути увагу на колишній палац Чарновських, збудований у стилі неоготики. Спотворений радянською перебудовою, обкладений гидотними кахлями, покинутий, із побитими вікнами, він все рівно виглядає досить цікаво.
Водяний млин, зведений на зламі століть, зараз чи то в оренді, чи в приватній власності. Він відносно доглянутий і готовий до роботи. За млином орендаторський зариблений ставок, поряд з яким вагончик охорони, яка разом із ставком охороняє і млин.
