Головний тренер бронзового призера чемпіонату ВЮБЛ (дівчата-2006) "ВЕНЕТО-Черкаси" Олена Фатнєва розповідає, як вдалося за два роки з нуля створити команду і дістатися з нею п’єдесталу. Про розвиток дівочого баскетболу у Черкасах, людей, які підставили плече на тернистому шляху дитячого тренера і переваги дітей, які займаються баскетболом, йдеться на сайті БК "Черкаські Мавпи".
Як дівчата провели цьогорічний сезон, порівняно із попереднім?
Минулого сезону ми посіли шосте місце і раділи цьому. Бо ж ми лише два роки, як тренуємося. Я не професійний тренер, я викладач фізичного виховання у Черкаському політехнічному технікумі. А дитячий тренер – це особлива професія, яка потребує наявності багатьох фахових навичок. Тому навіть минулий сезон був для нас досягненням. Цього сезону ми ставили перед собою мету хоча б підвестися на сходинку вище. Коли увійшли до фінальної четвірки вже цьому були раді. Бо в Дивізіон А вісім команд. Дві з них, що грали у фінальному турі для нас недосяжні (СДЮСШОР-5 і ДЮСШ-Нововолинськ – ред.). А ось п’ять команд приблизно рівні за своїми можливостями. Ми могли грати і боротися за місця з усіма. Обіграли у плей-оф Рівне з перевагою у три очки, пробилися до Топ-4. А коли вже пройшла ейфорія від цього, ми вже налаштовувалися на кожну гру і кожну хотіли виграти. Перша була з Дніпром, вони беззаперечні фаворити, але ми з ними гідно грали (44:59). Другу гру з Нововолинськом ми провалили (програли 51:59), могли зіграти краще. Не так, як хотілося, зіграли наші лідери. Але зробили висновки, налаштовувалися на суперництво з Бердянськом. Ця команда була нам по силах. На майданчику боротьба була рівною. Ми своєї мети досягли – важко, але виграли (70:63), дуже раді і щасливі. Для нас цей результат – значне досягнення. Складно стати медалістом, ще складніше – утримати цей рівень. Вже думаємо, як нам треба буде для цього працювати.
Бронзові медалі надали дівчатам впевненості?
Ми провели дуже складний сезон. Федерація нам поставила високу планку. Ми грали двічі на місяць, з роз’їздами. І фізично, і психологічно було складно налаштуватися на таку кількість ігор. Суперліга у нас в Черкасах вже давно закінчилася, а ми ще грали і грали. І тільки зараз повернулися до рідного міста. Важкий рік. На початку сезону було більше сил, наприкінці вже відчували, що видихаємося. Будемо працювати, щоб розподіляти сили рівномірно на усю дистанцію. Психологічно з дівчатами ще працювати і працювати. Бачу по тому, що вони виконують на тренуваннях – вони можуть грати краще. Але страх, невпевненість замикають їх у рамки. І гру вони не показують, на яку здатні. Ми хочемо підтягувати до рівня лідерів усіх гравців, щоб на майданчику усі були готові і завершити комбінацію, і зіграти, як слід. Не все виходить, але ми цього прагнемо.
Ви нашкребли команду з того, що було, чи мали вибір?
Черкаси начебто і велике місто, але зараз я розумію, що над відбором дітей треба працювати більш ретельно. Треба починати селекцію раніше, ніж ми почали. Дякую Михайлу Юрійовичу Бродському, це з його легкої руки у Черкасах почали піднімати жіночий баскетбол, почали дівчат вчити грати. Бо до цього було провалля. Усі дивуються, звідки ви взялися? А ми взялися фактично з нічого. Позбирали дітей знайомих, дівчат 2006-го року народження. І тому прийшли не ті, кого відбирали за швидкісно-силовими якостями, витривалістю, координацією тощо, а просто зібрали тих дітей, які захотіли грати у баскетбол. І навколо них і будувала роботу. А зараз вже я розумію, що для більш високого рівня гри треба дітей відбирати. Швидкість, сила – це основа, на якій потім будуєш техніку. Але зараз вже, звісно, команда є. І ми працюватимемо з тими дівчатами, які у ній грають. Ми вже здружилися, ми вже – колектив, завдання – зберегти їх усіх і розвивати їхні якості. А потім вже на наступному етапі будемо робити висновки, працювати так, як це треба, системно підходити до усього.
Тепер, коли ви посіли призове місце, вже є що показати бажаючим грати у баскетбол.
Так, першим завжди найважче. А зараз вже, коли нам вдалося, у Черкасах багато дівчат захочуть займатися. Для нас були створені усі умови – ми і їздили, і форма, і зал, м’ячі, інвентар. Усе, що треба, ми мали. Залишилося тільки бажання дітей, бажання батьків брати участь, допомагати у цьому процесі. І, звичайно ж, тренери. Проблему зараз бачу – взяли 2006, 2007-й роки, а 2008-й не взяли. Нема людей, які хотіли б фанатично цим займатися. Робота важка, не знаходяться такі фанати, і це проблема, я вважаю. Бо перший крок зроблено, і треба, щоб робота йшла системно. Але поки що не усе виходить, будемо над цим працювати.
Добре, що Ви сповнені ентузіазму, але не усі такі.
Це ж не тільки проблема Черкас. Це проблема тренерів в цілому в Україні. Бо зарплати скромні, роботи багато, і тренер – це не тільки тренер. Він і менеджер, адміністратор, займаєшся багатьма речами, які відволікають від основного завдання – підготовки дітей. Я не кажу, що треба брати приклад з Америки. Але чому б і ні? Там у кожній команді є тренери і з тактики, і з техніки, і з фізичної підготовки. Вже не кажу про організацію тренувального процесу. У нас одна людина займається багатьма, якщо не усіма справами. А якщо ще працюєш за сумісництвом – це взагалі, дуже велика проблема. Основна робота, або інша робота у якомусь моменті страждає, не усім це подобається. Ну, добре, що мені йдуть назустріч. Адміністрація технікуму розуміє, що я хочу розвиватися. І у нас же навчальний заклад. Ми сподіваємося, що хтось з дітей піде до нас вчитися, у технікум. Тому є певний взаємозв’язок. А так, важко, і я розумію тих людей, які не наважуються так працювати. У команді грає моя дитина (Аріна Фатнєва, найкраща захисниця чемпіонату – ред.). І коли я бралася за усе це – я розуміла – що це важко. Але було сильне бажання зробити це… заради неї, в принципі. А вже навколо неї зібралися діти, і тепер вже заради їх. Хочу, щоб баскетбол їм допоміг у житті. Зрозуміло, що не усі з них стануть спортсменками високого класу. Але багато хто з них просто гратимуть, судитимуть, викладатимуть фізвиховання, може будуть тренерами – на це я сподіваюся. А ще більше більше сподіваюся, що баскетбол з них зробить людей з гарними людськими якостями. Вони розумітимуть, що таке робота у команді, що таке робити щось через не можу, не хочу. Долати себе.
У Вашої доньки гарні індивідуальні показники, Аріна увійшла до символічної п’ятірки чемпіонату.
Показники гарні, але ми можемо грати ще краще. Треба працювати психологічно. Бо ще має місце невпевненість у собі, страх якийсь.
Як кажуть, хто йде, той дійде.
Сподіваюся. Цим дівчатам зараз по 13 років. У мене дві доньки – старша займалася танцями, я пожаліла її, здавалося, у баскетболі і травми, усе таке, не для дівчат заняття. А їй вже 24 роки і коли вона бере м’яч і починає грати, отримує від цього задоволення і каже – мама, а чому ти мене не навчила. І я розумію – кров – не вода. Треба відкривати дитині баскетбол – бо це чудова гра. Я хочу подякувати, користуючись нагодою, тим, хто нам дуже допоміг здобути медалі. Вийде по-баскетбольному – MVP і символічна п’ятірка. Низький уклін Президенту ФБУ Михайлові Бродському, Олександру Нагорному, президенту "Країни Баскетболії", директору БК Черкаські Мавпи Володимиру Гриценку, директору ТОВ Темп Олександру Згіблову, це наш спонсор "ВЕНЕТО-Черкаси", Василю Івлєву, тренеру-методисту, який мені дуже допоміг, Саушкіну Василю Івановичу – це просто викладач у школі №22, який "хворий" на баскетбол, готує дівчаток з самого першого класу і дуже нам допомагає, дуже. Ну і батьки, звісно. Дякую усім!
Як повідомляв сайт vikka.ua, найменші "Черкаські Мавпи" зіграли свій перший матч.
У нашому Telegram каналі – тільки найважливіші та найактуальніші новини.
