Особливості судової тяганини проти міського голови Сергія Одарича, як працює нинішня система прокуратури, чи існують справедливі судді і чи буде новий "імпічмент" очільника Черкас – про все це піде мова у другій частині інтерв’ю для vikka.ua захисника мера в суді, екс-керуючого справами міськвиконкому, депутата міськради Миколи Кудрявцева.
ПЕРШУ ЧАСТИНУ ІНТЕРВ'Ю МОЖНА ПРОЧИТАТИ ТУТ
– Розкажіть про останню судову справу мера Сергія Одарича. Яка була специфіка цієї справи, що тривала майже 1,5 роки? Чи очікуєте її продовження в зв’язку з можливим поданням апеляції?
– Я переконаний, що прокуратура обов’язково подасть апеляцію, адже сенс роботи обвинувача в тому, щоб доводити свою позицію. Тому не виключаю, що може бути не лише апеляція, а й касація до суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Але за обсягом це вже буде значно менше. Тобто це зводитиметься, можливо, до кількох засідань, а не до річних розглядів. За строками прогнозувати не беруся. Можливо, пізньою весною або влітку на це вийдемо.
Щодо особливостей цього судового процесу, то вважаю, що його можна вносити до підручників із права. Саме стосовно диспозитивності процесу: мається на увазі, що на кожну сторону покладається обов’язок самостійно доводити свою правоту.Ці принципи закладалися ще в 2001 році, але суди завжди втручалися, витребовували докази, самі їх збирали і розглядали. Зараз же прокурор приносить докази і приносить свої докази адвокат: усе, що може.
Із цієї точки зору процес був дуже цікавий, непримиренний, безкомпромісний. Кожен епізод обвинувачення відстоювало, аналогічно ми з колегами як захисники спростовували всі ці епізоди. Як бачите, робота, проведена захистом, виявилася більш якісною.
– Із чим пов'язуєте такий тривалий судовий процес?
– Вважаю, що це політично мотивована справа, адже важко пояснити, чому багато років міський голова був не винен, а потім все змінилося. Були висновки обласної прокуратури, яка вивчила всі матеріали, факти і встановила, що там немає складу злочину, тому відмовилася від будь-якого переслідування. Це було затверджено заступником прокурора області, і на тому все.
Уже через 5 років, коли суто випадково наші депутати, друзі Тулуба починають процедуру імпічменту, суто випадково сотні запитів надходятьіз прокуратури і міліції, і суто випадково повертаються до цієї справи, де з'являється лист заступника прокурора області – "провести перевірку, віднайтидокази вини Одарича".Це все просто співпадіння і ніякого політичного переслідування не було, так?…
Я вважаю, що в таких випадках політично мотивованих справ – цей маховик має таку величезну інерцію, що його дуже рідко вдається зупинити. Вже навіть спочатку, коли справа політично мотивована і починається як така, далі вмикається вже купа факторів, які не дають її зупинити. Це просто люди, які вже змушені були стати на бік обвинувачення. Вони опиняються в такому становищі, що навіть визнай свою поразку, то це матиме для них дуже негативні наслідки. Тому система вже працює в один бік.
Це також ілюструє, чим наша система правосуддя відрізняється від американської. У них за нашими мірками просто аномально високий відсоток виправдувальних вироків. Нащадки Фелікса Дзержинського кажуть, як же ж це так, у нас цілий хабарник, секретар сільської ради піде від покарання у 800 грн. штрафу. Ми краще посадимо ще 10 невинних, але жоден не піде. У них навпаки – краще ми 10 відпустимо сумнівних, але жодного не засудимо просто так, бо насправді саме ценайжахливіше.
У цьому випадку система, яка не дозволяє, не сприймає виправдувальні вироки, працює дуже серйозно з обвинувальним ухилом. Теоретично, слідчі, прокурор повинні всі докази і не винуватості обвинуваченого добувати й класти у справу. На практичні цього не робиться.
Більше того, в цій справі було зібрано 12 томів документів, із яких значна частина говорить про невинуватість Одарича в інкримінованих діяннях. Ми слідчому ще заявляли клопотання, мовляв, у ваших же документах є те, що не так воно, як ви пишете. У відповідь – проігнорувати, відхилити клопотання. Кажемо, ви інкримінуєте цілий епізод, пишете там прізвища якихось людей, а ви їх навіть не допитали, то як ви можете розслідувати справу і писати, що винен із таких-то мотивів тощо. Відповідь – відхилити клопотання.
Якщо мені зараз буде розповідати хто-небудь у суді, і обвинувач дуже так близько до серця сприймав, що це не упередженість, все там було правильно, то я не можу з цим погодитись категорично. Це та справа, яку я реально півтора роки в голові прокручував і думав, що тут жодного іншого пояснення немає.
Тому ця справа є академічною певним чином. Вона боротьбу сторін ілюструє, показує з початку, які недоліки слідства, демонструє упередженість сторони обвинувачення тощо.
– Головним обвинувачем у цій справі виступає прокуратура. У чому може бути зацікавленість цього правоохоронного органу, який уже нібито мав пройти люстрацію при новій владі і не діяти політично мотивовано?
Я більше 5 років прослужив у прокуратурі і розумію, про що йдеться на оперативних нарадах у прокурорів, і що там твориться, яка взагалі в них мотивація. Навіть якщо вже змінилося все керівництво, це просто інерція не дає можливості змінити хід подій.
Ця величезна інерція складається з багатьох чинників. Перше – потужність, серйозність висунутих обвинувачень. Уже дуже сильно перейдено межу. Спочатку – пред’явлення підозри, що є притягненням до кримінальної відповідальності. І за незаконне притягнення є суворе покарання – аж до кримінального покарання. Це в будь-якій кримінальній справі, коли обвинувачення переходить певну межу, то йому вже нема вороття, тобто шлях один – лише доводити свою правоту.
Я вважаю, що правильно було б і практику створити, і аж до того, щоб це закріпити, можливо, на рівні роз’яснень Верховного Суду, щоб обвинувач мав реальне право коригувати обвинувачення, відмовлятися. Він і так його має за законом, але зробити цього йому не дає вказана інерція, можливість якихось санкцій відповідальності, тиск керівництва, подеколи тиск суспільної думки і потерпілі, які просто цього не зрозуміють, а ще – честь мундира тощо.
У цьому випадку, вважаю, обвинувачення було щиро переконане у своїй правоті. Просто була оцінка доказів і все. Мені дуже неприємно було чути, відразу видно, яке ставлення до правосуддя: деякі потерпілі, коли виходили, то починали розмови, типу все куплено, суд куплений тощо. Тобто, кожна людина зі своєї дзвіниці оцінює події, які відбуваються. Мені хотілося поставити запитання, а ті судові справи, які ви до цього вигравали, то тоді правосуддя було правильним?…
– Якщо буде апеляція, то, на вашу думку, цей маховик і надалі так рухатиметься, чи це вже буде більш об’єктивний розгляд справи?
– Якщо буде подана апеляція, то прокуратура, очевидно, на певній своїй позиції стоятиме, інакше сенсу немає подавати позов. Можливо, будуть якісь коригування, адже суд звернув увагу на дуже серйозні прорахунки обвинувачення. Я не знаю, до речі, чи можливо їх зараз уже виправити на цій стадії. Ми заслухали основне – справу по суті. Апеляція все-таки дещо вужча.
Я планує розвивати цей успіх. Вважаю, що нам вдасться довести цю справу до повного завершення, пройти всі інстанції і залишити виправдування в силі.
– На вашу думку, судова система зараз стала більш об’єктивною, чи залишилася на тому ж рівні, що й при президентові Януковичу?
– Більш об’єктивною влада не стає за рік чи за два. Вона створюється десятиріччями як система, а не як люди. Тому якщо людина не відповідає системі та її стандартам та вимогам, вона звідти вимивається. Не може навіть найкраща, найоб'єктивніша людина не відповідати стандартам зіпсованої системи – вона звідти буде вишвернута або буде "білою вороною" у кращому випадку.
Я знав таких суддів надто принципових і знаю зараз, які дійсно ухвалюють рішення, і ці рішення можуть не подобатися не лише владі, а й суспільству.
Ми зараз бачимо приклади, резонансне вбивство, загинув хлопець, іншого хлопця тримають у в’язниці, відбувається суспільне обурення, але насправді, якщо суддя дійсно переконаний, бачить як воно є…
Усім легко давати поради, як то кажуть: "Каждый мнит себя стратегом, видя бой со стороны". Якби ті, хто там закликає до якихось дій, вивчив усі деталі цієї справи, то я б ще послухав цю людину, а якщо просто це підняття ґвалту – я таке не підтримую. Тому є судді, які ухвалюють непопулярні рішення, але вони є і законні, і справедливі, а натовп цим буде дуже розлючений.
Ми бачимо приклади справедливого правосуддя у Фергюсоні (США), коли білий поліцейський застрелив молодого темношкірого хлопця. Відразу масові протести, які переросли у заворушення, нацгвардія тощо. Отак легко впасти на той бік і сказати, типу, це ж думка народу, ви ж бачите, що вони підтримують.
Та ні, якщо вже докопатися до істини і сказати правду, яка дуже глибоко сидить. Що багато разів судимий після того, як його повторно зупинив для перевірки поліцейський, намагався напасти на правоохоронця, що, враховуючи різницю в 50 кг, для поліцейського могло плачевно скінчитися. І скільки статистика завершується смертями поліцейських нападом на них. Якщо вони не стріляли, їх просто збивають із ніг, відбирають їхню зброю, вбивають і тікають.
Якщо з цієї точки зору подивитися? Натовп все одно буде лютувати. Тобто в суддів дуже важка професія. Треба мати наскільки серйозну глибину внутрішнього переконання.
Мова зараз іде про побоювання суддів винести не те рішення, яке сподобається, знову ж таки, не так владі, як громаді. Це теж не є правильним. Глибина дискредитації системи настільки велика, що в будь-якій бік… Чим правосуддя особливе? Ухвалене рішення завжди не подобається одні зі сторін. Але ж істина завжди одна.
Я радив би нашим суддям просто збирати волю в кулак і ухвалювати справді об’єктивні, справедливі рішення, не дивлячись не лише на владу, а й на суспільство. Треба дивитися саме на закон і на обставини цієї справи.
– Останнім часом ми бачимо відверте протистояння між мером Сергієм Одаричем і секретарем міськради Олександром Радуцьким. Це боротьба за сфери впливу в місті? Хто це почав, для чого, чи зав’язані тут кримінальні авторитети часів 90-х?
– Я думаю, що тут значною мірою не боротьба за сфери впливу, а якісь міжособистісні конфлікти,їх дуже видно. І на ці міжособистісні конфлікти, на неприязнь до нинішнього міського голови, я не говорю зараз про Радуцького, а більше ширше, накладаються ще звичайні бажання отримати вплив, зиск тощо.
І це створює такий ефект для наших бідних Черкас, що у нас намагаються просто розірвати цю владу на шмаття, щоб отримати самим кусок. Є група у владі, яка дезорієнтована, тобто є люди, які намагається просто тримати, типу, середину, хоча це нереально, бо якщо ти не проголосував за якесь рішення, то це все одно, що ти проголосував проти.
Мені шкода просто, що зараз оці ось конфлікти, в які вже втягнулося не зрозумілим чиномбагато людей, схожі на ситуацію загалом в Україні. Тобто ми втрачаємо шанс і можливості.
2013-й рік, купка депутатів, керовані через дорогу з обладміністрації, сказали "єсть", і все – вигнали Одарича. Ну, супер просто в Черкасах зажилося. Ви про… втратили всі шанси, які тільки могли, втратили купу проектів, банально купу грошей, які мали виділятися на Черкаси (на проекти з енергозбереження тощо), ви не освоїли ті, гроші які у вас були.
І нині це продовжується. У нас зараз суто з політичних міркувань, аби комусь насолити, будуть верещати, аби гірше було, щоб не дати якимось проектам здійснитися.
Я уявляю, що в нас буде з водоканалом, який хоче отримати кредит, і зараз дуже легко спекулювати на темі, мовляв, у нас же долар виріс. Але ж перший транш кредиту треба буде почати віддавати тільки через 5 років.
– Черкасці відчуватимуть на собі цей конфлікт у владі і чим він може завершитися? Чи може бути новий "імпічмент" для мера?
– Так, Черкаси, на жаль, відчувають і відчуватимуть його. Я переконаний, що про новий імпічмент можуть говорити лише політичні самовбивці в Черкасах, адже перший раз черкащани вже побачили, на що здатні "імпічментери". Тобто, ні на що, а лише в нас тут почався новий розгул корупції, МАФів і так далі. Зараз, я думаю, що ніхто до цього у здоровому глузді не дійде.
Тим більше, я знаю, що дуже багато політичних недругів сподівалися, що Одарича буде усунуто від влади саме через судові справи, через цей вирок. Вони очікували цього, в коридорах міськвиконкому дуже багато відверто говорили, мовляв, зараз усе закінчиться, ми знову заживемо, закеруємо.
Я знаю окремих людей, які тероризували навіть працівників міськвиконкому і говорили їм про те, що, мовляв, ви ж Одарича підтримуєте, а його скоро не стане. Для мене це така ницість. Я взагалі не розумію, як такими категоріями можна оперувати. Ми ж наче не при феодалізмі живемо. Цей міський голова є, він впорається зі своїми обов’язками, він буде колись, безумовно, замінений на іншого міського голову.
– Якщо противник наскільки абсурдний і ниций, як ви кажете, то як далеко він можепіти?Чи не може бути якихось фізичних погроз для мера?
Я більш загально дивлюсь на цю ситуацію. Мені прикро просто, що після подій цього року, такий знаменний рік був для України, коли абсолютно все змінилося, у Черкасах досі оце продовжується або відроджується знову.
– Тобто 90-ті вже повинні відійти в історію?…
Мова тут навіть не лише про 90-ті,а про те, що потрібно нарешті набувати якоїсь політичної культури. Якщо просто люди… не цивілізовано все це робиться.
Були в мене тут розмови з групою людей із влади і просто пов’язаних із владою, коли я доводив необхідність ухвалення рішення. Я там зійшов на піну весь, за півгодини намагався щось пояснити, а потім виявляється ніхто цього навіть не слухав. Почекай, нам цікаво, що міський голова скаже, тобто по суті зміст був такий, що він нам запропонує, які посади тощо. І я зрозумів, що тут ні, це не для мене просто.
Анатолій Бабак, vikka.ua
