На Черкащині діє унікальний етнографічний музей одного села. Там зібрані сотні експонатів, що складали побут і були частиною життя українців 100-200 років тому. Старовина зібрана під дахом колишнього приміщення кормозапарника у селі Івківці Чигиринського району. Кореспондент сайту vikka.ua доторкнувся до історії та дізнався про найцікавіші експонати музею.
Село незвичайне не тільки багатою історією та легендою про поховання на його території Богдана Хмельницького. Івківці і розташовані по-особливому: хати розміщені не поряд, а по декілька, групами, на великій відстані одна від одної. Тобто сусід справа живе поряд за парканом, а найближчий сусід зліва – за декілька кілометрів. За площею село одне з найбільших у районі і, за словами селян, навіть конкурує із Черкасами.
Чотири вози, в які запрягали худобу, 30 старовинних терезів, холодильник, що працював без електрики, патефон, символи Коліївщини та ярма з трипільськими малюнками. Це лише частина скарбу, який з 2014 року збирає тут черкаський історик та краєзнавець Назар Лавріненко.
Першим же кроком по відновленню історичної пам’яті Івківців стало відродження вітряка у 2008 році.
"При цьому активну участь у відновленні споруди брав онук майстра, який колись зводив вітряк, Олександр Одинець. Він із односельцями придумав, як власноруч підняти до вітряка жорновий камінь. Хоча ми планували замовляти кран", – пригадує історик.
Приміщення, де зібрана головна частина музейних експонатів, розташоване на території етнографічного комплексу "Зерноленд". Цю просвітницько-розважальну локацію історик вже декілька років розвиває у рідному селі.
Експонати до музею селяни приносять самі, а деякі "скарби" Назар Лавріненко у них викуповує. Часто речі потрапляють до музею із покинутих будинків та подвір’їв.
"Багато чого у людей лежить на горищах. Вони вже давно позабували про те. У нас є принцип: якщо щось беремо з двору, то обов’язково треба дати господарю хоча б 10 гривень. У той же час більше 200 гривень ніколи не даємо", – розповідає власник музею.
Якщо створити каталог всього, що наразі відноситься до музею, лежить на горищах та у складах, то це будуть тисячі експонатів.
"Люди до останнього не віддають старі речі, вони бережуть їх. Для них це не музейна, а практична цінність. Токарний станок, бодні (дерев'яні низькі діжки з кришкою, – vikka.ua), липівки (діжки з липового дерева, – vikka.ua). Все це ще й дороге їм, як родинна пам’ять", – ділиться тонкощами місцевої етнографії історик.
І не дивно, адже більшість речей ще можна використовувати у побуті та господарстві. Серед них – діючі радіола та патефон.
"Таких патефонів було 2-3 на все село. Моя сестра брала такий до клубу. Танцювали під нього. Через деякий час з’явилися радіоприймачі", – цю історію, поки крутиться платівка і у приміщенні лунає музика минулого сторіччя, розповідає працівник музею Олексій Трохимович.
Назар Лавріненко тим часом показує на невеличку дерев’яну шафу, дуже схожу на сейф.
"Нізащо не здогадаєтесь, що це. Холодильник! У ньому є секція, куди клали лід, який зберігався у підвалах. Льодом навіть торгували. Таких експонатів у музеях України виставлено, наскільки я знаю, лише два", – каже власник музею.
Далі музейники демонструють зброю. Історик бере у руки піку. "Символ Коліївщини – ратище. Поряд з ним предмет, який ми довгий час не могли ідентифікувати. Згодом відвідувачі роз’яснили, що це ратище для перерубування сухожиль коней. Це робили, щоб скинути вершника з коня", – розповідає Назар Лавріненко.
У його колекції декілька десятків терезів, є місячні ваги.
"Ще кілька десятків років тому наші люди вимірювали вагу не в кілограмах, а в пудах. До речі, наші старожили досі визнають лише останню одиницю виміру", – розповідає етнограф. А Олексій Трохимович пригадує історію, як нещодавно купував у старої бабусі зерно і вона погодилася продати лише в пудах.
"Ми збираємо портрети жителів села. Дуже приємно, коли відвідувачі впізнають своїх родичів, розповідають про них історії", – каже етнограф.
Бубни раніше виготовляли зі шкіри котів
Завдяки місцевим покладам глини, у селі активно розвивалося гончарство. Тут не тільки посуд, а й частина самогонного апарату. Величезна тарілка з діркою всередині, яка одразу привернула до себе увагу, виявилася кришкою цього приладу.
Посуд з місцевої глини
Із цегли також робили димарі, які в народі називалися бовдурами. "Глиняні циліндри складали один на один. Виходила дуже міцна конструкція. Бувало, що й хата завалювалася, а димар ще стояв", – розповідає Назар Лавріненко.
Серед експонатів багато приладів для виготовлення борошна, приготування їжі.
Камінням розминали зерно
"На початку XIX століття наш співвітчизник Петро Прокопович винайшов рамковий вулик. До цього у світі використовувалася роєбійна система. Тобто, щоб дістати мед, у вулик запускали дим і виморювали усіх бджіл", – пояснює старовинний принцип бджолярства Назар Лавріненко.
У його музеї відвідувачі можуть самі за давнім методом виробити нитки і навіть сплести собі сувенір. "Нитки раніше виробляли з конопель, льону та кропиви. При правильній обробці та закручуванні такі нитки майже нереально розірвати. Колись до нас приїздив український силач Василь Вірастюк – навіть він не зміг розірвати виготовлену тут нитку", – пригадує історик.
Скручування ниток – тільки початок всього процесу створення тканини. Тут же поряд стоїть прядка, домашній верстат та інші старовинні прилади.
У музеї вчать виготовляти пера для письма зі звичайних гусячих. Ними навіть можна зробити собі запис на пам’ять.
Рядком стоять скрині. Двом із них майже по 200 років.
Ззовні приміщення музею прикрашене вікнами зі ставнями. "Ми познімали їх із хат, пофарбували. Такі віконниці з прямокутниками всередині місцеві називають "вікна з дамочками", – зазначає Назар Лавріненко.
Найближчим часом історик мріє встановити у сусідній з музеєм кімнаті кузню. А через дорогу від "Зерноленду" поставити справжню старовинну піч. "Ми можемо виробляти борошно за давнім принципом. Але ж треба її і покуштувати, щоб оцінити кінцевий продукт та наживо побачити побут пращурів", – каже власник музею.
Він зізнається, що головне для нього – емоції відвідувачів, відкриття, які вони роблять, торкаючись сторінок історії.
Як повідомляв сайт vikka.ua, у Китаї відкриють музей на честь найвідомішого уроженця Черкащини.
Галина Кобзар