Атакувальний захисник університетської баскетбольної команди "Канзаз Джейхоукс", 18-річний вихованець "Черкаських Мавп" Святослав Михайлюк розповів кореспонденту Gazeta.ua про стосунки з українцями-легіонерами в НБА, навчання в тамтешньому університеті, розмір стипендії, як його називають у команді та чому не поїхав грати до Росії.
Гравець два тижні провів у рідних Черкасах. Там, зокрема, відвідав свято останнього дзвінка в міській гімназії № 1.
– Зіркової хвороби в мене немає і не намічається, – сміється Святослав. – Відмовити рідній школі не міг за жодних обставин. Тим більше, що тут я вивчив вкрай необхідну річ – англійську мову (Гімназія №1 спеціалізується на поглибленому вивченні іноземних мов. Відразу по приїзду Михайлюка американці відзначили його добре знання англійської – Gazeta.ua). Я з дитинства мріяв про Національну Баскетбольну Асоціацію, тому англійську вчив затято. Другою мовою була французька. Якщо найближчим часом не перекваліфікуюся в хокеїста і не поїду в канадський Квебек, то, думаю, вона мені не надто знадобиться.
– Які твої враження від Америки?
– Я там не вперше. Два роки поспіль їздив у спеціальні літні табори, мріючи стати гравцем університетської команди. Минулого літа це вдалося. Америка запам'яталася напрочуд доброзичливими людьми. Запросто покажуть, допоможуть, якщо чогось не знаєш. Відчуття, що тут людина людині справжній друг. Ну, і , звісно, архітектура. На Черкаси мало схоже.
– У тебе була можливість перейти в престижний клуб і вже зараз заробляти серйозні гроші, але ти вибрав навчання в університеті.
– Так, зараз моя стипендія – 400 доларів у місяць. Університет забезпечує всім необхідним – житлом, їжею. Можу індивідуально попрацювати з репетитором, якщо щось не зрозумію. Репетиторів кожному гравцеві команди надає університет. Теж безкоштовно. На цьому етапі мені всього вистачає, я не відчуваю сильної потреби в грошах. Коли отримую стипендію, довго думаю, на що її потратити. Пам'ятаю, що на першу купив джинси. Зараз я сконцентрований лише на вдалому виступі. Хочу наступного року пробитися у драфт НБА.
– Ти так і не сказав, куди тебе запрошували?
Після чемпіонату світу звали в "Реал" і "Барселону". Знаю, що мене хотіли бачити російські клуби. Але варіант з Росією я взагалі не розглядав.
– Безумовно, маючи на руках запрошення із іспанських грандів. А якби не потрапив в університет кому віддав би перевагу?
– Якщо чесно, мені байдуже, за яку з цих команд грати. Просто не відчуваю такого антагонізму, як у футболі. Якби був футболістом, стовідсотково вибрав би команду Мессі.
– Розкажи про свій побут у США.
– Нічого особливого. Висловлюючись нашою мовою, маю дві пари. Перша з 10 до 12 і друга з 14 до 16 години. Нічого неймовірно складного немає. Спеціальність ще не обрав. Зроблю це на другому курсі. Після навчання – тренування. Можу навіть уночі піти до залу й відпрацьовувати кидки. Кілька разів так і робив.
basket.com.ua
– Скільки коштує навчання не для гравців баскетбольної команди?
– Точно не знаю. Здається 35 тисяч доларів у рік. Це ж Канзас. Один із найкращих університетів у США.
– Ностальгія за батьківщиною не діймає?
– Зараз же 21 століття. Спілкуюся скайпом із батьками, першим шкільним тренером Молчановим, тренером "Черкаських Мавп" Міхельсоном, бізнесменом Михайлом Бродським. Взагалі від поганого настрою в мене одні ліки – баскетбольний м'яч. З ним я усе забуваю.
– У тебе спортивна родина?
– Ні, звичайна. Я сам у сім'ї. Батько – викладач історії в Черкаському національному університеті. Мати – вчитель біології у школі.
– А як ти прийшов у баскетбол?
– Банальна історія. Я був найвищим у другому класі й учитель фізкультури Молчанов запросив мене займатися баскетболом. Сподобалося.
– У другому класі вже міг до кільця докинути?
– Уявіть собі, міг. Я був спортивним хлопцем, виступав у багатьох змаганнях, грав за футбольну команду школи. За "Черкаські Мавпи" почав виступати ще школярем. У 16 років поїхав на чемпіонат Європи. У 17 зіграв на чемпіонаті світу в Іспанії. Став наймолодшим гравцем за всю історію Мундіалю. Шкода, що ми не змогли вийти із групи бо поступилися Фінляндії. Зате я грав проти збірної США, про що мої партнери по університетській команді лише мріють. Ми програли американцям, без варіантів, здається 28 очок. Хлопці з "Канзасу" заздрять мені. Розпитують про рівень зірок. Хочуть грати із ними в одній команді.
– Ти почав добре в "Канзасі". Мав досить багато часу, але на фініші сезону виступав періодично.
– Я наймолодший у команді. Дійсно почав гарно, але потім далося взнаки не найкраща фізична форма. Не маючи "фізики", в американському баскетболі робити нічого. Зараз набрав кілька кілограмів. Сподіваюся, не втратити у швидкості. Хлопці, які грають на моїй позиції, провели вдалий сезон. Убре і Алєксандер, напевне, підуть на цьогорічний драфт. Убре точно буде в десятці. Це не значить, що мені буде легше. Мушу показати пристойний рівень гри. Лише тоді отримаю запрошення з клубу НБА.
– Про яку команду мрієш?
– Та будь-яку. Зіграти в НБА – мета всього життя. Але якщо говорити про конкретний клуб – то це "Сан-Антоніо".
– Кажуть, американський баскетбольний сленг – не зовсім англійська мова…
– Дійсно. Моє знання англійської тут ніяк не пригодилося, – сміється. – Фактично, вивчав із нуля.
– Україна нині чи не найпопулярніша тема світових ЗМІ. Говориш із товаришами про війну?
– Говорю, розповідаю. Посвячую в нюанси, яких вони в США в силу певних причин знати не можуть. Але Україна дуже далеко від США. Тому розпитують не надто часто.
– Як до тебе звертаються партнери по команді? Адже вимовити "Святослав Михайлюк" для американця – річ майже неможлива.
– Тут усі мене кличуть просто – Сві. Коли в Канзас приїздив президент Обама, він захотів познайомитися з баскетбольною командою. Підійшов до мене, я представився. Президент сказав ще кілька слів підтримки.
– Він знав, що ти з України?
– Не думаю. Принаймні він ніяк це не виявив.
– У НБА вже грають українські легіонери – Олексій Лень, Кирило Фесенко. Підтримуєш із ними стосунки?
– З Фесенком я не знайомий, тому жодних контактів немає. З Леньом часто зідзвонюємося, обговорюємо певні моменти гри. Збираємося влітку провести спільні тренування. Що з цього вийде – побачимо.
– Темношкірої дівчини, як у нього, ще не завів?
– Для мене існує лише баскетбол. Я ще нічого не досяг у житті й лише на початку свого шляху. Тому ні на що не хочу відволікатися.
– Хто твій ідеал у баскетболі?
– Раніше я чув багато розповідей про гру Олександра Волкова чи Арвідаса Сабоніса. Але зараз мій ідеал – захисник "Голден Стейт" Стеффен Каррі.
