додому Новини Черкащина "Інколи найважче – лишитися осторонь": черкаська журналістка дала поради щодо роботи у...

"Інколи найважче – лишитися осторонь": черкаська журналістка дала поради щодо роботи у масових скупченнях

0

Період тривалого суспільного та воєнного конфлікту в нашій державі зумовив небезпечні умови для українських медійників у їхній роботі. Нині їм часто доводиться працювати у "гарячих точках" чи "зонах конфлікту". Звідти інколи ті повертаються із травмами, як фізичними, так і моральними.

У День журналіста, який Україна відзначає 6 червня, кореспонденти vikka.ua поспілкувалися із колегою, яка у часи Євромайдану долучилася до висвітлення подій Революції Гідності. Вона неодноразово їздила у ролі журналістки на столичні мітинги, також – постійно працювала у епіцентрі подій "на місці". Дівчина із майже 10-річним досвідом роботи у журналістиці розповіла про кореспондентські будні у євромайданівський період, також – про труднощі, із якими стикнулася тоді у роботі. А ще – дала кілька порад колегам щодо того, як поводитися у натовпі, висвітлюючи масові заходи, та зуміти убезпечити себе.

Вікторіє, насамперед, розкажи які найскладніші та найнебезпечніші знімання у тебе були за період твоєї праці журналістом?

Я завжди намагалася уникати замовних виборчих матеріалів. Однак нині це надзвичайно складно, особливо – якщо працюєш на приватному телеканалі. Ось так у передостанній день виборчої гонки, пішла знімати зустріч із виборцями. За годину була у слідчому відділку, потому – у медзакладі і понад місяць у лікарняній відпустці. Також був Євромайдан. Але тут страх затьмарювали емоції.
 

Скільки разів доводилося працювати на Євромайдані у Києві та Черкасах?

Нині важко сказати кількість цих знімань. Ніколи не рахувала. Але працювали за різних умов. Інколи – примерзали взуттям до асфальту. Грілися над палаючими шинами та були в "гущі" перших штурмів. Ніколи не забуду, як після обстрілу наших активістів на в’їзді до міста, дехто зі знайомих телефонував о третій ночі і казав про поранених, які боялися йти до лікарні, бо не хотіли "світити" імена. Тоді це було більше ніж просто журналістика, робота.
 

Що найскладніше у роботі на масових мітингах?

Найскладніше – людський фактор. Завжди є люди, які у всьому винуватять журналістів. Завжди є ті, які хочуть виявити своє невдоволення агресією. Інколи навіть фізично.
 

Які головні правила журналістської роботи необхідно пам’ятати, коли працюєш у натовпі чи будь-якій "зоні конфлікту"?

Якщо говорити про телевізійну журналістику, то головне працювати у команді з оператором. Ви маєте бути одним цілим. Прикривати одне одного. Також – завжди бути з "холодною" головою, попри все. Не вестися на різні провокації. А їх буде немало. А ще – мати в сумці запасні рукавиці, відеокарту, посвідчення та речі першої необхідності. Серед них і газовий балончик. Повірте, інколи без нього ніяк.
 

Яка основна мета під час роботи у подібних умовах – протестах, натовпах?

Основна мета – показати все максимально точно. Не вибірково. Водночас – не нашкодити. Тоді надважливо було показувати різні боки Майдану, різну мотивацію, людей. У столиці – виконували програму максимум. Знімали одразу на кілька сюжетів, тем. Було нелегко. Але люди самі йшли, підтримували, допомагали знайти потрібне. Майдан – це величезна школа. Не лише журналістики, а й самопожертви, людяності та вміння про це розповісти, інколи навіть без слів.
 

Чи потрібна була акредитація?

Ні, працювали без акредитації. Тоді про це мови не йшло. Ніхто (із осіб, яким зазвичай потрібна журналістська акредитація і точний список присутніх ЗМІ) тоді не був зацікавлений у присутності медійників. Головне – зв'язок із редакцією.
 

Чи отримувала ти якісь травми під час знімань "майданівських подій"?

Під час майдану обійшлася лише обмороженням кінцівок ніг та лівої руки. Загалом, у моїй практиці були такі зйомки, після яких потрапляла до лікарні.
 

Який перелік найнеобхідніших речей ти б порадила журналістам брати на знімання у подібні ситуації?

Цей перелік немаленький, однак надважливий для кожного медійника:

Документи, які засвідчують особу.

Запасні акумулятори, картки. Інколи – запасний телефон.

Якщо це холодна пора – тепле взуття, зручне. Без "понтів", інколи ціна крутого матеріалу у зручності. Запасні шкарпетки, рукавиці.

Засоби першої допомоги. А ще, раджу всім, вміти надавати хоча б елементарну першу допомогу. Для журналістів – це надважливо.

 

Чи є якісь поради/думки/дії, які б ти радила точно ні в якому разі не робити? Такі собі "журналістські табу"?

Ніколи не впливайте на хід подій. Інколи найважча робота – лишитися осторонь, щоб зафільмувати все, що відбувається. Не розповідайте людям своїх редакційних завдань. Також – в жодному разі не потрібно давати в руки інших осіб документи. Та вмійте вчасно зупинитися.
 

Що порадиш колегам, аби убезпечити себе під час роботи у подібних умовах?

Завжди ставити до відома редактора. Мої рідні не знали до останнього, на яких локаціях у мене були знімання. Завжди ставила перед фактом вже після повернення. Були сльози, вмовляння взяти відпустку тощо. Але, особисто для мене, так було ліпше. Я їхала і знала, що не маю переживати за те, що вдома хтось сам не свій. Мене нічого не відволікало від роботи. Однак редактор обов’язково має знати усі подробиці.

Ніколи не відмежовуватися від оператора, ви – один організм.

Необхідно вміти бути непомітним і водночас у центрі подій.

Йти лише на виправдані ризики. Без них у нашій роботі ніяк.

Не вестися на провокації, не відповідати агресією на агресію.

Вміти знімати/збирати інформацію так, щоб цього навіть не помітили.

 

Світлини Сергія Єфімова та з особистого архіву Вікторії Хамази

Підготувала Олена Фесенко

Як повідомляв сайт vikka.ua, телеканал ВІККА нагородив переможців відеоробіт на вело тематику.

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Exit mobile version