Із ним фотографуються командири навіть новостворених добровільних батальйонів, напівжартома повторюють: "Ви для нас приклад". Уманчанин Юлій Мамчур, командир Севастопольської бригади тактичної авіації, став відомим після того, як 4 березня зі стягом України в руках пішов домовлятися з озброєними російськими солдатами про розблокування аеропорту "Бельбек" у Криму. Відео зі сміливими авіаторами, які відповіли гімном України на автоматні черги "зелених чоловічків", показали ледь не всі українські та світові ЗМІ.
Видання "Обозреватель" публікує інтерв’ю з відомим командиром. Як зазначає автор, зустріч з Юлієм Мамчуром була випадковою: журналістка зустріла його в Штабі національного захисту, розміщеного в Дніпропетровській обладміністрації. Головна новина – командир планує перевести свою частину із Миколаєва до Дніпропетровська. Чим іще зараз живе герой-авіатор, він розповів у бліц-інтерв’ю.
Чим Ви зайняті останні місяці?
– Ми тимчасово базуємося у Миколаєві, відновлюємо авіаційну техніку, налагоджуємо службу військ. Літаки зараз на аеродромі: ми робимо все для нашого боєздатного стану.
Як Ви вважаєте, якби тоді в Криму наші військові застосували силу, ми б відстояли півострів?
– Не знаю, важко сказати. На це запитання мають відповідати компетентні органи. Починати потрібно було тоді, коли захопили Верховну Раду Криму. Можливо, навіть раніше.
Ви спілкувалися з тими, хто залишився у Криму?
– Я ні з ким звідти не спілкувався з того часу, як 26 березня нас вивезли через Чонгар.
Що Вас привело в Штаб національного захисту Дніпропетровської області?
– Ми розглядаємо варіант дислокації нашої частини в Дніпропетровську. Зараз триває АТО, тому це питання відкладають. Але я все одно працюю над тим, аби ми постійно базувалися в Дніпропетровську. У свій час тут була військова інфраструктура. Зараз потрібно врегулювати деякі питання, зібрати документи на землю і місцева влада допомагає мені.
Ви берете участь в АТО?
– Так, наші льотчики чергують, виконують завдання бойових чергувань.
На Вашу думку, відступ терористів із Краматорська, Слов’янська – це переломна фаза АТО?
– Я не перебуваю зараз там, тому не маю повної картини ситуації. Однак із тієї інформації, яку маю, можу зробити висновок, що так. Неправильним було рішення про перемир’я, але ми використали всі способи: показали, що можемо воювати і водночас готові до миру. Рішення продовжувати АТО було на 100 % правильним. Операція має тривати до останнього терориста, не можна дати їм розповзтися по всій Україні.
Я знаю особливості цього регіону: там люди справді прихильні до Росії. Але зараз усі бачать цей переломний момент, коли в Слов’янськ і Краматорськ везуть гуманітарну допомогу з усієї України, почали виплачувати пенсії і зарплати. Це великий плюс, бо люди розуміють: влада дбає про постраждалі регіони. Населення уже розуміє наміри української влади й підтримає відновлення інфраструктури. Так, на це потрібен час і кошти, але головне зараз – мир.
Із чого, на Вашу думку, потрібно починати реформування армії?
– Армію 23 роки фінансували за принципом: обіцяли 10 млрд, а дали половину або й менше. І що ми бачили? Постійне недофінансування, відсутність чіткого розуміння, яка нам потрібна армія і які завдання вона має виконувати. Я так розумію, що тепер усе це зміниться.
Я уже 23 роки в авіації, випустився у 1992 році й всі ці "реформи" пройшли через мене. Я був лейтенантом, старшим лейтенантом, капітаном, став полковником… Я пам’ятаю всі реформи: голодні 97-ий і 98-ий роки, коли ми по півроку не отримували зарплату, 2000-ий, коли нас скорочували й військові не могли знайти собі роботу. Усі моя кар’єра – злети й падіння: то командир, то льотчик, знову командир і назад льотчик. Зараз потрібно повернутися лицем до армії, набрати професіоналів. Зрозуміло, що буде непросто, бо в країни й так багато проблем. Армія не зможе отримати те фінансування, яке потрібне для того, аби зробити її професійною. Але є люди, які навчилися воювати. Є командири, які вміють вчасно ухвалювати рішення і відповідати за них. Україна вже має "косяк", на якому можна будувати армію.