Про деякі реалії життя священників у своєму блозі розповів черкащанин, релігіознавець Євген Савісько. За його словами, життя церковне сповнене міфів і легенд. А ще маленьких і чималеньких таємниць.
Один з таких міфів – це кожен священник є багатим. Мовляв, службу в церкві відслужив і відпочивай цілий тиждень.
«Історії про багатства батюшок йдуть від царських часів. Спершу від бідноти, а потім вже революціонерів різних штибів.Згодом їх підхопила та гіперболізувала радянська атеїстична пропаганда. Як наслідок – сформований, і складно викорінюваний стереотип, що всі священники не просто багатії, а підпільні мільйонери. Як мінімум», – зазначив Євген Савісько.
Проте, за його словами, дійсно заможних священників не так і багато.
Витрати священника, особливо того, хто лише починає священичий шлях, чималі. Все облачення за свої кошти.
Лише один комплект священичого богослужбового облачення коштує не менше 6 тисяч грн., а таких комплектів має бути сім: жовтого, синього, фіолетового , червоного, зеленого, чорного та білого кольорів.
До цього ще треба додати рясу та підрясник – не менше 5 тисяч грн за комплект, а їх має бути два.
Хрест наперсний (самий простий) деревʼяний від 250 грн, а металевий не менше 6-8 тисяч. Скуфія від 500 грн.
Сума лише на священичий одяг може йти на десятки тисяч грн. І це не враховуючи витрат на хрест требний, євхаристичний набір, вінці вінчальні, кадило, вугілля для кадила, ладан, і т.д.
«Звісно, більшість з переліченого, і не переліченого, мала би надавати парафія. Однак, це суто теоретично. А якщо практично, то церкви різні: багаті і бідні, нечисельні і чисельні, норовливі і гостинні, великі і малі, та й традиції у них різні. В одних вважають, що потрібно щоб у церкві був свій власний комплект всього необхідного для проведення богослужінь, а є такі, де вважають що це настоятель має все привозити з собою, та ще й потім коли піде, щоб усе що привіз залишив на парафії», – зазначив Євген Савісько.
Та й про власну родину теж слід подбати. А з зарплатами у церквах рідко коли все більш-менш нормально. Найчастіше її немає, або суто символічна.
В різних громадах різні співвідносини з настоятелем. Або священник отримує фіксовану зарплату, або все що отримає від треб, або ж комбінований варіант. Частково зарплата, частково прибуток від треб. Бувають випадки коли священнику допомагає єпархія. Але це виняток.
Добре коли працює дружина. В декого зі священників саме вони виступають меценатами.
«Тож часто отцям доводиться працювати поза церквою. Заробляти на підсобному чи фермерському господарстві, займатися ремонтами автівок або помешкань, тощо.
Якщо сильно пощастить, то можна знайти роботу в школі, ПТУ чи виші, займатися перекладами, проводити паломницькі тури та екскурсії. Тому й доводиться священикам дотримуватися мудрості Цицерона «Omnia mea mecum porto» і все що необхідно для служби мати завжди своє і завжди з собою», – зазначив релігіознавець.
Не священник, але те саме. Одяг коштує дорого, пальне, комуналка, донати на ЗСУ, про сім’ю дбати треба, батьків доглядати. Та ще й податки сплачувати.
Да да бідні, у нас молодий пару років як а вже машину має,ремонт у хаті, жінка ніде не робить. Бідних найшли.
Які ж вони збідовані… А скільки потрібно воїну на передку не рахували, мінімум три турнікети, нормальний бронік,в якому якщо тебе вб’ють -хєр що за тебе сім’я отримає, пластир, обезболюючі, нормальну розгрузку ссука купи сам,смєнку-другий комплект форми теж купи сам . Та до хрена і трохи перечислять. А ви жалієте товстопузих
Забери гроші від попів і ніхто в церкву ходити не буде. Релігія і гроші – невід”ємні частини. А взагалі розумні люди придумали релігію – хто нею керує, завжди ситий, одягнений і при капіталах, і при обслузі які тобі руки цілують. А люди дивні створіння. Пакості роблять людям , а пробачення просять у бога. А як же ті щирі, чисті люди, які жили до християнства. Вони молились своїм богам. Вони не могли знати про рай, космос попів, церкву, гроші, хрести, бутіки де продають церковну атрибутику за недоступні суми грошей. Вони щиро вірили, і їм що закриті двері в рай ? Вони під дверима раю зараз ? Удобна штука релігія, для певної касти суспільства. А той хто це все розуміє живе вільним життям, розумним, розвивається , і не забиває собі голову казками. В Україні гвалтували рашисти немовлят, відрізали голови захисникам своєї землі зеки рашисти – де був бог, йому було не до цього? Чи він спостерігав і отримував задоволення? Він же всемогущий, а люди це раби божі. То що, бог рабам не міг наказати не робити зло ? Оце вам і вся казка !!!!
не 100,а 1000 % ВСЕ ПРОСТО И ПРАВИЛЬНО …
В мене взагалі з самого дитинства православний піп асоціюється зі смертю, покійниками, темним тв жахаючим приміщенням церкви, сморідом кадила, чорним, відлякуючим вбранням бородатого страшного пузатого дядька, ідіотським завиванням бабців, яким скоро вже за тим, за ким вони несамовито верещать російською з диким українським акцентом, а ще – загальною темрявою, прославляння якогось дідька “смертиї” та іншої потойбічної гидоти. Ігша річ – католицький храм. Заходиш, сів, відпочив, все навколо світле, життєствержуюча атмосфера, свіжі квіти, радісні кольори, велич та життєдайна атмосфера, жива музика, ніхто об підлогу лобом не гепає, нема куп юродивих, психічно хворих, обиссяних посіпак різного ґатунку , від яких тхне сраними ганчірками, шизофренічних особин невизначеного віку та статі, всенощних ” бдєній” хрін зна якого біса і інших моторошних речей, таких як ” вкусі плоть і кров хріста” – боже, яке жахіття, на межі з людожерством. Недаремно церква відокремлена слава Богу від держави.
Правдиві коменти тут просто видаляють
Щось я бідного попа жодного не бачила .Певно,статтю писав піп,який ще мало “нажерся”.