У кожному місті ховається власна архітектурна спадщина, що віддзеркалює епоху створення і талант майстрів, які вкладали свою душу у будівниче мистецтво.
Золотоноша – не виняток, деякі будівлі ще з початку 20-го століття вражають красою та витонченістю. Такими архітектурними перлинами є будівлі: районної державної адміністрації, Будинку дитячої та юнацької творчості, фінансове управління (на розі Благовіщенської-Садовий проїзд), районний Будинок культури. Розповідає сайт zoloto.city.
Але, як у будь-якій історії, є темні сторони – будівлі, що не увійшли в архітектурний канон, але все одно носять на собі відбиток минулих епох. Деякі з них, на жаль, не змогли витримати випробувань часом. Ці будівлі перетворилися на будинки-привиди, сповідаючи таємниці минулого та чекаючи свого власника. Однією з таких будівель є колишній тубдиспансер на вулиці Січова. Точніше, його рештки – високі колони з аркою, що слугувала центральним входом.
Зі слів місцевих жителів, ця територія відома не лише як тубдиспансер, але і як водолікарня та психіатрія. Однак, з течією часу, відсутність стійкої підтримки власників призвела до її занепаду. Арка, де викарбуваний рік будівництва – 1911-ий, зараз єдиний свідок минулої величі. За останні десятиліття територія колишнього тубдиспансеру зазнала численних змін. Вона була на балансі Золотоніської районної ради, а згодом перейшла у комунальну власність міста. Нині ця територія у приватному використанні.
На жаль, встановити достеменно, що із самісінького початку знаходилося у будівлі на Січовій нам не вдалося. Не має ніякої інформації краєзнавець Віталій Побиванець. Навіть дослідниця, доктор історичних наук Оксана Медалієва, котра працювала у Науковій бібліотеці Черкаського педагогічного університету, не змогла відкрити завісу таємничості.
– Зараз разом із науковцями і краєзнавцями хочемо написати і опублікувати «Історію Золотоноші у ХІХ – на початку ХХ ст». Саме тому і збираємо матеріал. Телеграм -канал «Золотоноша повітова» створила, бо зрозуміла, що ніхто з дослідників не цікавився конкретною інформацією – все загальне. Тому, що знаходимо, намагаюсь виставити, – написала нам Оксана Захарівна. – Стосовно будинків – це жах, інформації немає. Справа в тому, що архіви по Золотоноші майже повністю погоріли у Полтаві у Другу світову війну. Залишились крихти. У нас елементарно карти з підписаними вулицями до 1917 р. не існує, або лежить десь у Москві. А про будинки та їхніх власників – я вже мовчу. Мій прапра був ветеринарним лікарем Топчевський Франц Станіславович, в жив десь біля теперішньої міліції. І оце все, що є – десь! Бо тоді ніхто не уточнив, а нині – вже ніхто не пам’ятає. Але я вірю, що той, хто шукає – знайде.
За твердженням краєзнавців, до кінця ХІХ століття місто Золотоноша звалось «солом’яним», бо більшість будинків були глинобитними, одноповерховими. Та вже з початку ХХ століття Золотоноша набуває більш сучасного, міського типу. Змінюється її зовнішній вигляд. Саме в ці роки зводяться будинки земства, двох гімназій, театру, приватної аптеки.
Промисловий та торговий розвиток міста почався наприкінці століття – у 1896 році тут збудували великий лікеро-горілчаний завод (сучасний “Златогор”), а наступного року через Золотоношу пройшла гілка вузькоколійної залізниці Бахмач-Красне (у 1912 році її замінили ширококолійною). У 1898 році окрасою міста стала 2-поверхова будівля на розі Садового і Благовіщенської, у якій розташувалася нижня (професійна) сільськогосподарська школа.
У 1902 році звели довершену в архітектурному плані будівлю жіночої гімназії (нині Школа залізничників). У 1902-му закладено фундамент майбутнього земства, а у 1903 – його ввели в експлуатацію (будівля Золотоніської райдержадміністрації). У 1910 році за проектом Африкана Балавенського у Золотоноші зводять будівлю чоловічої гімназії (нині Будинок дитячо-юнацької творчості), у цьому ж році – у місті з’являється величний повітовий театр (районний Будинок культури). Усі ці будівлі – ровесниці таємничого будинку на Січовій.
Будівлі пережили різні потрясіння, були свідками воєн, пожеж, перебудов, але й зараз тішать золотонісців і гостей міста своєю архітектурною красою та ошатністю. Не всі, звичайно, а лише ті, яким волею долі випало щастя бути довгожителями.
