Два метри зростом, широчезні плечі і правильна статура… Побратими прозвали його "Малиш" – тому, що в зводі він був наймолодшим. Уманчанин Максим Вакулик, у свої 22, пройшов Луганський аеропорт, пережив поранення і полон, та попри все війкову форму знімати не збирається.
"Війна вчить цінувати життя, цінувати рідних. Коли в один момент всі твої 22 роки проносяться перед очима, ти починаєш дивитись на світ по іншому," – розповідає Максим.
Він пішов служити у танкових військах у 2013 році, та за кілька місяців до завершення строкової служби, розпочались воєнні дії на Сході, і на той час, 20-річного Максима забрали в АТО.
"Про те, що мене мобілізували майже ніхто не знав. Мати взагалі думала, що я весь час просто служу, а правду дізналась лиш тоді, коли потрапив в полон" – згадує АТОвець.
На війні Максим з моменту перших пострілів. Хлопець воював під Макаровим, Дмітровкою, Щастям – та змінив його Луганський аеропорт. Під час чергової атаки, боєць отримав поранення і потрапив в полон.
"У лапи сепаратистів, я попав разом з побратимами. Частину звільнили за 17 днів, обмінявши на 9 чеченців, а другу половину, аж через 2 місяці." – розповідає Максим.
На його військовій формі 4 медалі: захисник вітчизни, ветеран війни, учасник АТО та за поранення в бою. Але під час інтерв’ю хлопець розповідав про них неохоче, стверджуючи, що вони побратимів з того світу не повернуть.
"Хлопці, з якими я служив, стали для мене другою родиною, з ними я пройшов полон, правда з 10-ти тільки 8 в живих залишилось" – згадує Максим.
Повернувшись з АТО хлопець і далі спілкується з бойовими товаришами, з одним навіть на море їздив, другого чекає в гості в Умань.
В найближчих планах Максима створити сім’ю. І першим він хоче хлопчика, щоб як батько, виріс справжнім бійцем.