Черкасці відзначають 67-му річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Останнім часом у день урочистостей – 14 грудня – на Пагорбі Слави не дуже людно. Визволителів міста, як і небайдужих містян, із кожним роком до меморіалу приходить все менше і менше. Однак значення героїчного подвигу радянських солдатів від того не применшується. Черкаси від окупаційного ярма вони звільнили 1943 року. Розповіді очевидців та учасників визвольних боїв за Черкаси слухалата занотовувала Марина Лук’яненко. Далі – спеціальний репортаж.
Ніч із 12 на 13 листопада 1943-го року вважається початком визволення Черкас від німецько-фашистських загарбників. Після перемоги на Курській Дузі радянські війська впритул наблизилися до окупованого міста. Тут на них чекала нездоланна, на перший погляд, перешкода – Дніпро. На той час ширина річки подекуди сягала двох кілометрів.
Раїса Загоріна, старший науковий співробітник Краєзнавчого музею: «У районі Черкас Дніпро форсувалося на 5 переправах, правий берег був дуже гарно укріплений гітлерівцями, він був високий. Звичайно, радянським бійцям довелося важко. Просто згортали гілля у плащ-палатку і, тримаючись за такий поплавок, переправлялися через Дніпро».
Німецька розвідка працювала на «відмінно». Про форсування Дніпра радянськими військами фашисти знали заздалегідь. Завдяки потужним прожекторам ворога, радянські визволителі стали живими мішенями.
Іван Шастун, ветеран ВВВ: «Сразу открыли шквальный огонь… Стало светло, как днем, люди гибнули, вода бурлила, но переправа продолжалась… Командир полка подполковник Яновский говорил мне: «Сынок, я тебе не приказываю, я тебя прошу, выполни боевую задачу, хоть умри, но не отступи, и я не отступил».
Віра Федотова, ветеран ВВВ: «Форсировали очень тяжело ночью, под шквальным огнем… Сколько было побито солдат, вода в Днепре была серо-красного цвета от крови».
Переправитися через Дніпро радянським воїнам таки вдалося. Щоправда, з величезними втратами. Із допомогою партизанів, нечисленного повітряного десанту та місцевих жителів на шостий день радянські визволителі оволоділи Свидівком, Руською Поляною, Будищем, Соснівкоюта підійшли до Черкас.
20листопада розпочалися бої за місто. Воїни 254-ої і 373-ої стрілецьких дивізій, пригадує Віра Михайлівна, відвойовувалив гітлерівців вулицю за вулицею. Їй, юному та відважному зв’язківцю, тоді ледь виповнилося 21.
Віра Федотова, ветеран ВВВ: «Мы прошли эту Сосновку, военный городок, трикотажную фабрику… Когда мы вошли, трупы были повсюду, на улицах города шли бои… Каждый дом, каждая улица, каждый подвал – это все были боевые точки, мы защищали наш город, как могли».
Івану Денисовичу цьогоріч виповнилося 90. День народження дідусь відзначає двічі на рік: за паспортом – 22 червня – за збігом у день початку війни; за покликом серця – 9 травня – на День перемоги. «Чорні» спогади тих буремних років переслідують дідуся-солдата й донині.
Іван Шастун, ветеран ВВВ: «Там, где сейчас исполком, был базарчик, стояла виселица, висели там наши советские граждане с табличками «комунист… юда». На дороге, там где сейчас “Дом торговли” лежали тела 6-ти изнасилованых девочек».
Жорстока боротьба за звільнення Черкас тривала місяць. Німецько-фашистська окупація Черкас – 833 дні.
Раїса Загоріна, старший науковий співробітник Краєзнавчого музею: «20 листопада радянські воїни утворили перше кільце оточення, потім 2-ге кільце навколо гітлерівського гарнізону.Чотири рази наші штурмували фашистські загони, бої тривали 31 день. І 14 грудня 1943 року Черкаси таки визволили від гітлерівців».
За очищення Черкас від ворога звання Героя Радянського Союзу отримали 26 воїнів. Серед них – Жужома, Онопрієнко, Молотков, Поднєвич, Смірнов, Хоменко, Тарасков та інші.
Ці прізвища для сучасних школярів здебільшого означають лише назви вулиць. Багато з черкаських учнів плутаються ів датах.
Черкаські учні: «Буде 14 грудня відзначатися визволення Черкас», «22 липня визволили Черкаси», «Коли німці були тут, вони мало кого залишили в живих», «2 дивізії десантників вони розстріляли щев повітрі», «Вулиці міст названі іменами героїв», «Взагалі-то я не дуже цікавлюся цією темою».
Байдужість молоді засмучує ветеранів. Однак бабусі та дідусі на життя не нарікають. Сьогодні вони, як ів роки своєї героїчної молодості, можуть похвалитися солдатською витримкою.
Віра Федотова, ветеран ВВВ: «2 раза в год про нас вспоминают: на 14 декабря, и на 9 мая… Видите условия, в которых я живу, но я не жалуюсь, мне хватит».
