За освітою бухгалтер – за покликанням понелюб. Черкащанка Людмила Редька разом із чоловіком обзавелися хвостогривими домашніми улюбленцями. Їхня кількість уже перевалила за десяток. Поні мають різноманітний окрас та породу, привезені із різних куточків світу. Про незвичне заняття черкаської родини – Ірина Головка.
Людмила Редька, власниця поні: "Це Самсон. У нього голубі очі".
Черкащанка Людмила знає своїх вихованців до дрібниць. Хоч, на їхній фермі їх аж 15-ро. У кожного, говорить, свій характер. Його уже встигли вивчили. Понелюбами стали з десяток років тому, пригадує Людмила.
Людмила Редька, власниця поні: "Перша поні у нас була Мері. Купили її у Черкаському зоопарку. Катали у парку 50-річчя дітей, а потім поїхали у Крим. Працювали у Криму".
Після повернення, каже, продовжили розводити поні на батьківщині. До стаєнь приходять щодня. Час від часу міні-звіринець відвідують і друзі, і родичі.
Людмила Редька, власниця поні: "Їм подобаються наші тваринки. Приїжджають погодувати. У мене тато привозить моркву, ходить усім роздає".
Смаколики на свята та на дні народження поні. Черкаська родина має свої традиції.
Людмила Редька, власниця поні: "Береться перша буква із імені мами, а тоді всередині або в кінці перша буква татового імені. І так тоді формується ім’я для лошати".
Розведення поні – це не бізнес, бо прибутку, зізнається черкащанка, ніякого. Для них це хобі стало чимось більшим.
Людмила Редька, власниця поні: "Нашою родиною. Нашими дітьми".