У Черкасах закривають єдину в області льодову арену, а з нею і єдину хокейну секцію. Її вихованцями були 25 хлопчаків. Вони вже провели останнє тренування. На лід вийшла проти аматорської команди своїх батьків. Глядачем фінального поєдинку стала наша Марія Гаврилян.
Людмила Матвійчук робить останні знімки сина на черкаській ковзанці. Свого 10-річного Сашка протягом двох останніх років жінка водила сюди кілька разів на тиждень. У захваті від ковзанів та криги і її молодша донечка.
Людмила Матвійчук, жителька м. Черкаси: «Очень грустно расставаться. Во-первых, для детей это была надежда на что-то интересное. Они были единственные в области представители хоккея. Они выступали в Киеве, занимали высокие места. Теперь возможности заниматься нет. Родители прорабатывают варианты, но это финансово очень трудно».
Хокейне хобі сина і до цього було витратне. Форма та все спорядження обійшлося сімейному бюджету, розказує Людмила, в майже три тисячі гривень. Оренда ковзанки також була на плечах батьків – 400 гривень на місяць. Заняття ж на тренувальному майданчику за межами області обійдеться в тисячу, не менше. Для більшості батьків – це непосильна сума. А між тим, за два роки тренувань діти встигли досягти чимало.
Валерій Клюшньов, помічник головного тренера ХК «Торнадо»: «Мы играли 2 раза с киевской командой, оба разы выиграли. Принимали участие в киевском турнире. Там заняли первое место».
Іван Базяк, хокеїст: «Тренировки нравятся, интересно играть, интересно с другими командами сражаться. Тренера у нас хорошие. С Киева приезжал нас тренировать тренер ВХЛ. Мне нравиться».
Свого сина на черкаський лід Іван Марінін привозив із Чорнобая. Священик за покликанням, він і сам із дитинства закоханий у хокей.
Іван Марінін, житель м. Чорнобай: «Учу людей терпению, а сыну показываю, как это делается. Хокей – особенная игра. Она воспитывает те качества, которые красят современного мужчину: терпение, мужество, выносливость».
Разом із молодими хокеїстами та їхніми батьками із ковзанкою вимушені прощатися і чимало містян. Для багатьох вона була улюбленим місцем відпочинку. Віталій Коломієць тут щодня відкатує по кілька сеансів. Без ковзанів, говорить, не уявляє свого життя.
Віталій Коломієць, житель м. Черкаси: «Самое ближнее к Черкассам – это в Кременчуге. Теперь придется ездить туда. Ближе ничего больше нет».
Із закриттям ковзанки роботу в новорічні свята втратять 25 людей. Саме стільки персоналу обслуговувало льодову арену. Крім того, клієнтами центру зайнятості стануть ще більше сотні працівників торговельно-розважального комплексу.
Сергій Одарич, колишній міський голова м. Черкаси: «Якби я в цей момент був міським головою, то я, безумовно, впродовж останніх місяців проводив би переговори щодо співпраці або оренди містом цього катка для занять дитячих секцій».
Якби, говорить Сергій Одарич, такий варіант не спрацював, у Черкасах взялися б за будівництво муніципальної ковзанки. Але нинішньому керівництву міста такі проекти не цікаві, підсумовує екс-мер.
Сергій Одарич, колишній міський голова м. Черкаси: «Зокрема, на цей рік ми планували розпочати розробляти проект палацу спорту комбінованого типу по вулиці Жужоми зі стаціонарним катком. На центральному стадіоні передбачене місце для будівництва тренувального катка. Але в цьому році жодних кроків у цьому напрямі не робилося. Навіть ті кошти, які були передбачені на проектування, були зняті».
Торговельно-розважальний центр «Екватор» разом із ковзанкою припиняють свою діяльність 30 грудня. Відкриття нової ковзанки, говорять в адміністрації, потребує чималих інвестицій. Та й належного місця для цього в Черкасах наразі немає.
