Туристи облюбували Зону відчуження. Мертвий край за тиждень приймає сотні екстремалів із усього світу. Вони їдуть, аби на власні очі побачити наслідки лиха вже чвертьстолітньої давнини. До річниці трагедії в Чорнобилі мають відкрити величезний парк-музей – аналог київського «Пирогова». Потрапити до Зони відчуження можна було й раніше. Бо робили винятки. А з початку року туди за гроші вже пускають усіх охочих. Еменесівці для того розробили безпечні маршрути. Головне правило для туристів, каже кореспондентка ВІККА-НОВИН Вікторія Курченко, – дивитися, але не чіпати. Атом туристичний – в ексклюзивному репортажі далі.
Чверть століття тому посеред Київщини виріс кордон. По цей бік є життя. За шлагбаумом – пустка.
З початку року цю пересторогу змінили на «ласкаво просимо». Будити Зону відчуження автобусами їдуть туристи. На КПП – суворий контроль. Хоч об’єкт вже відкритий для мандрівників, усе ж режимний. Контролери ретельно перевіряють документи та речі.
За вікном – мертві села. Тут зупинятися не можна. Це небезпечно. Дорога вщент розбита. Її саме активно латають. Бо скоро делегації їздитимуть. Перша зупинка – місто Чорнобиль.
Юрій Татарчук, гід: «Внутри десятикилометровой зоны отчуждения запрещается принимать на открытом воздухе какие-либо продукты питания. Категорически запрещается ставить предметы на землю и вывозить с собой какие-то сувениры».
Це тутешній гід переповідає туристам, чого не можна робити в Зоні відчуження. Чорнобиль, любить примовляти він, шкідливий лише для тих, у кого радіофобія. Юрій Татарчук чотири дні на тиждень водить екскурсії. Після півгодинного лікнепу з безпеки – туристичні автобуси беруть курс на Прип’ять.
Місту атомників на час аварії було всього 16 років. Воно за три кілометри від ЧАЕС.
Вікторія Курченко, кореспондент: «Колись одне з найбагатших міст Радянського Союзу вже чверть століття місто-примара. Прип’ять осиротіла через день після аварії на ЧАЕС. Звідси вивезли 50 тис. людей».
Д/ф «Прип’ять. Початок»: «В связи с аварией на ЧАЭС, в городе Припяти складывается неблагоприятная радиационная обстановка. С целью обеспечения полной безопасности людей и в первую очередь детей, возникает необходимость провести временную эвакуацию жителей города».
Назад жителі мали повернутися за три дні. Натомість ці землі перетворилися на багаторічну пустку.
Про життя в атомграді тепер нагадують лише силуети на стінах будівель. Цей ресторан у середмісті приймав відвідувачів трохи більше місяця. А до відкриття парку атракціонів лишалося кілька днів.
Головне правило для мандрівників – дивитися, але не чіпати. Ходити містом можна тільки з екскурсоводом. Він, як свої п’ять пальців, знає безпечні алеї. Та все ж із рук не випускає дозиметра.
Юрій Татарчук, гід: «Мох, естественно, может накапливать пыль. Эта пыль содержит превышенное число радионуклидов. Порядка 700 микрорентген в час».
А це в п’ятдесят разів вище норми. Не все гаразд із радіацією й біля атомної станції. За кількасот метрів звідси у 86-му збожеволів атом. Це і є той лиховісний четвертий енергоблок. Для туристів облаштували оглядовий майданчик. Територія довкола ЧАЕС – зона активної дезактивації. Тут навіть асфальт новий стелили, розповідає гід. А старий – поховали.
Юрій Татарчук, гід: «В данный момент прибор показывает 236 микрорентген в час. В самолете на высоте 10 тыс. метров уровень радиации дозиметр покажет приблизительно подобный».
Юрій запевняє: дістати небезпечні для здоров’я дози радіації за шість годин неможливо. А довше туристи тут і не бувають. Хоча саме слово «турист» тутешнє керівництво не любить. Називає приїжджих відвідувачами.
Дмитро Бобро, заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження: «Ще декілька місяців тому це було декілька десятків людей на тиждень. Зараз цей потік зростає у зв’язку з річницею аварії. Це вже сотні людей на тиждень».
Екскурсія коштує не менше ста доларів. Та облаштовувати туристичну інфраструктуру, як-то збудувати кафе для мандрівників чи елементарні туалети, тут навіть не планують. Так само, як і доглядати за тутешніми «експонатами», аби ті не перетворилися на руїни. Кажуть: це дорого.