Сьогодні День Свободи. Його почали відзначати ще дев’ять років тому – відразу по Помаранчевій революції. Після другого туру президентських виборів народ постав проти фальсифікацій. За різними підрахунками, одночасно на Майдані було від 100 до 500 тисяч людей. Проте щороку пам’ять про Майдан гасне. Які сподівання покладали тоді у 2004-му і заради чого вийшли б на Майдан сьогодні, розкаже Світлана Литвак.
Дев’ять років тому українські майдани вибухнули протестом. Те, що колись назвали Днем Свободи, назавжди змінило менталітет українців. У Черкасах осередком Помаранчевої революції стала Соборна площа.
Любов Майборода, учасниця Помаранчевої революції, депутат Черкаської обласної ради: «Жодного грубого слова, жодного негатива. Настільки відчували плече один одного. Ми ходили, як на свято, на ці зібрання. Незважаючи на те, що був мороз і погода нам не дуже сприяла».
Одна з перших активісток Помаранчевої революції в Черкасах Любов Майборода події дев’ятирічної давнини пам’ятає, як сьогодні.
Любов Майборода, учасниця Помаранчевої революції, депутат Черкаської обласної ради: «Я, мій чоловік і моя донька-студентка зібралися, перев’язали себе помаранчевими стрічками та поїхали до Києва».
Масово стікатися на Майдан почали відразу, як Центрвиборчком оголосив офіційні результати президентських виборів. Одночасно на протесті, як згодом підрахували, було від 100 до 500 тисяч людей. До столиці з’їжджалися з усіх куточків України. Проте відголоси головного Майдану підтримку знаходили і в регіонах.
Сергій Одарич, учасник Помаранчевої революції, колишній міський голова м. Черкаси: «Тоді в мене було три швейних цехи. І всі цехи я повністю перевів на виготовлення хустинок, стрічок помаранчевих і таке інше. У Дніпропетровську знайшов. І ми фуру помаранчевої тканини буквально на наступний день завезли у свої цехи та зайнялися виготовленням. По суті все помаранчеве, що було в Черкасах було зроблено нашою командою».
А тодішня студентка Юлія Волинець на Майдан потрапила, повертаючись із Одеси. Там була спостерігачем під час виборів.
Юлія Волинець, учасниця Помаранчевої революції, викладачка: «Ми вагалися страшенно. Ми були не в Черкасах. Речей із собою багато не було. Вирішили навіть не те, щоби ризикнути, а виявити свою свідомість, відвоювати свій голос, показати, що нація є свідомою і волевиявлення її немає лишитися осторонь. Тому поїхали в Київ».
Помаранчевий майдан згуртував Україну. Протестувальниками рухало величезне бажання змін. Вони вже не могли закривати очі на несправедливість. На протест виходили не лише на головних площах. Мітингували прямісінько у стінах Черкаського національного університету. Студенти влаштували голодний супротив керівництву вишу.
Юлія Волинець, учасниця Помаранчевої революції, викладачка: «Ви якраз знімаєте на тому місці, де ми фактично й розбили наш табір. Місце таке… доволі болючі спогади».
Дев’ять років потому більшість із гасел Майдану так і не реалізували. Та попри це, ті, хто був на Майдані, ні про що не шкодують.
Сергій Одарич, учасник Помаранчевої революції, колишній міський голова м. Черкаси: «Коли мова буде заходити про гідність людей, про гідність нації, народу, то вийде не менше людей. Але будь-які спроби вирішувати особисті питання шляхом закликання виходити на майдан, приречені на невдачу, що ми й бачили протягом останніх дев’яти років».
Юлія Волинець, учасниця Помаранчевої революції, викладачка: «Я згадую той час тільки з позитивними почуттями та гордістю, що українці зуміли себе показати».
Любов Майборода, учасниця Помаранчевої революції, депутат Черкаської обласної ради: «Можна не любити президентів чи якихось міських голів, але не можна не любити цю щасливу країну за те почуття волі та людської гідності, які нам Бог дає. Зі святом! І крок за кроком рухаймося вперед!».
