Привиди забутих скульптур. У Черкасах доживають віку останні залишки садово-паркої архітектури радянського зразка. Пам’ятки досі недосліджені фахівцями. І про них мало знають черкасці. Побачити те, що залишилося від унікальних колись скульптур, зараз можна в парках, скверах і навіть у житлових кварталах. Трохи історії міста від Олени Берестенко у черговому сюжеті із циклу «Таємниці рідного міста».
Колись тут працював літній кінотеатр. А розважатися в черкаську Соснівку приїздили з-за кордону. Тут працював фонтан. А поруч нього стояв великий ведмідь. Зараз про улюблену колись скульптуру черкасців нагадує хіба що ось ця купа каміння. А цій жінці-фізкультурниці пощастило зберегтися. Вона стоїть на території старих міських дач. Ніби заховалася від людського ока.
Федір Гонца, архітектор: «Люди не зустрічаються під «п’ятим кущем». Вони назначають зустрічі біля пам’ятників. Скажімо, Шевченкові. А в Черкасах, на жаль, дуже мало жанрових вуличних скульптур».
Те, що їх мало, – ще не біда. Проте й ці скупі залишки розсипаються на очах.
Федір Гонца, архітектор: «Утворилися на бетоні тріщини. Узимку сюди стікатиме вода. Скульптура через певний час зруйнується».
Історики й етнологи за цими об’єктами можуть вивчати політику радянського уряду щодо сім’ї, молоді та спорту, вважає Федір Гонца. Подібні елементи архітектури не варто розглядати як об’єкти ідеологічно забарвлені. Радше – як історично наповнені.
Федір Гонца, архітектор: «Так, вони втратили ідеологічну основу. Але залишаються цікавими культурними об’єктами. Вони символізують епоху. Так ми колись жили».
Таких садово-паркових скульптур у Черкасах залишилося десятки зо два. Розповів про них у своїй книзі журналіст Борис Юхно. Інформацію про скульптури, каже автор, збирав роками. Що сам знав, що від пересічних громадян почув, що в архівах знайшов.
Традиція облагородження дореволюційних міщанських садів прийшла в місто після Другої світової війни, розповідає автор «Черкаських місторій». Більшість скульптур – другої половини 50-их – початку 60-их років.
Борис Юхно, журналіст, історик: «До нас традиція прийшла вже після війни. І розквіт її припав уже на той період, коли у великих містах від цієї традиції почали відмовлятися – від таких «витребеньок», як сам їх тоді називав Хрущов. Він ставився до цього насторожено та прохолодно».
Багато таких пам’яток архітектури колись було в Першотравневому парку. А також у сквері Богдана Хмельницького, «Ювілейному» парку та на території місцевих підприємств. Ось цей красень досі зберігся на території колишнього цукрового заводу. Цікаво, що деякі фігури ховаються навіть на території житлових кварталів. Раїса Миколаївна в цій багатоповерхівці живе вже років сорок. Усе, каже, задивляється на ось ці скульптури дітей. Проте хто їхній автор і що символізують пам’ятки – не знає.
Раїса Шемшур, жителька м. Черкаси: «Ми тут живемо сорок років. Пам’ятаю, дитсадок там був. І скульптури ті теж уже там були».
Називати садово-паркові скульптури пам’ятниками чи шедеврами не варто, вважає Борис Юхно. Їх виготовляли переважно з гіпсу чи картону, нарощеного на металевий каркас. Проте їхня унікальність у тому, що вони дожили до наших днів. Пережили різні політичні режими. Бачили Черкаси і радянськими, і незалежними.
Борис Юхно, журналіст, історик: «Цінність подібних речей у їхній минувшині. Адже вони дожили до наших часів. Їм по 50-60 років. Це за класифікацією вже антикваріат».
Збирати залишки забутих скульптур у музей не варто, каже Федір Гонца. Хіба що в музей просто неба – так званий «скансен». Але реставрувати їх, хоча б привести до ладу, вкрай необхідно.
