Сучасна молодь цурається традицій та загальноприйнятих норм життя. Люди 21 століття обирають альтернативу. Приєднуючись до когорти емо чи готів, підлітки шукають нову ідентичність, створюють власний стиль, захищаються від нерозуміння оточуючих. На Черкащині, як і в цілому по Україні, рух молодіжних субкультур активний. Їх представників щовечора можна побачити в улюблених місцях: у сквері за облдержадміністрацією, біля музичного училища та мерії . Вечір у колі сучасних неформалів провела і знімальна група ВІККА-НОВИН. Чому молодь не влаштовує звичайне життя – далі у сюжеті з циклу «Нас півтора мільйона».
Коли на вулиці сутеніє, площу біля мерії заповнюють компанії із представників субкультур. Вихідного дня зібрання найчисельніші.
Ірина Гришко, кореспондент: «Емо, готи, панки, металісти. Суспільство їх не сприймає, утім представники субкультур переконані: їхнє життя значно цікавіше та яскравіше, ніж життя нейтралів».
Присутні гостям раді. Охоче розповідають про своє життя.
Фюрер, металіст: «Мы пытаемся поддерживать неформальное движение, так как люди из субкультур более развиты духовно».
Сашко, металіст: «Більшість з них звичайні люди, з ними завжди цікаво, можна поговорити на найрізноманітніші теми: історія, музика, техніка…».
Вподобань у кожного з неформалів чимало, в основному – музика. Є і оригінальніші захоплення.
Фюрер, металіст: «Я підтримую ідею сатанізму, яка говорить: «Сатана – не диявол, а прояв сили та величі».
Металістів, готів, фриків та емо єднає ідея відмежування від суспільства. Почасти воно агресивне та жорстоке, тож найкращий вихід – втеча від нього.
Через своєрідний стиль життя ці юнаки та дівчата часто стикаються з відразою та несприйняттям оточуючих.
Аня, металістка: «Я навчаюся у медичному коледжі, і часто викладачі не сприймають мене, як належно, думають, що якщо я ношу різну атрибутику, то я нічого не знаю, але це не так».
Утім, банальні реакції так званих «цивілів» не викликають у дівчини бажання відмовитись від образу металістки. Думка суспільства так само мало хвилює і ще одну гостю недільного зібрання. Чорно-рожева гама прикиду, кеди, пірсинг. Перед нами – типова емо.
Рожеве Чудо, емо: «У емо – колір радості і печалі, це якраз поєднується в мені, а інші люди, які засуджують, самі бояться це виявляти».
Нині вважається, що рух емо непопулярний та малочисельний. Представники інших субкультур ставляться до емо несерйозно.
Ася, екс-емо: «Эмо очень не любят, особенно гопы за ними постоянно гоняются, хотят побить».
Рожеве Чудо, емо: «У емо приховані тусовки, вони скритні, тому вважають, що вони нікуди не ходять, але це не так».
Ася була емо протягом року. Потім їй це набридло. Дівчину потягло на тусовки в клубах, жіночні сукні та підбори.
Ася, екс-емо: «Раньше были эмо ближе, одноклассница была эмо, чудесный, веселый, эмоциональный человечек, но эмо – унисексуалы».
Психологи зазначають: бажання молоді влитися до якоїсь форми культури зумовлене потребами самоствердження, визнання, необхідності належати до групи, бути оригінальним. Утім, неформали психічно здорові, хіба що…
Наталія Шавровська, психолог-практик: «Можна швидше говорити про невротичні реакції через порушення адаптованості».
