Поділитися з ближнім – це не просто жест доброї волі, а життєва необхідність. Родина Ковалів із Черкас навколо себе згуртувала однодумців, які безкорисливо допомагають іншим. Усе розпочалося 2 роки тому із традиційного перебирання одягу перед Новим роком. Усе, що давно залежалося на полицях, родина вирішила віддати тим, хто цього потребує. Відтоді благодійники вже відвідали кілька соціальних закладів. Днями з гостинцями Ковалі з друзями завітали до пансіонату ветеранів війни та праці. Більше про добрих людей – у наступному сюжеті.
Валерія довго не думала, зібрала вдома все, чим давно не користується, – і по сумках. Її подруга, журналістка Олена, так робить не перший рік.
Валерія, небайдужа жителька м. Черкаси: «Я запитала, чим можу допомогти, як можу долучитися. Знайшла 3 речі, взяла банки з варенням і соками і теж вирішила відвідати цих людей».
Ділитися з ближніми вони почали кілька років тому. Своє непотрібне Ковалі віддають тим, хто потребує елементарного: одягу, постільної білизни, книжок.
Олена Коваль, волонтер: «Це було спонтанно. Перебираєш традиційно старі речі перед Новим роком і віддаєш тим людям, які потребують».
Цю благородну естафету Олена перейняла від своєї мами. Марія Коваль продовжує згуртовувати навколо себе і старших, і молодь. Вони відвідують сиротинці, притулки та пансіонати.
Марія Коваль, волонтер: «Багато людей приносять свої речі, хтось загорнуте мило, хтось вигладжені сорочечки, повеземо у звенигородський інтернат. Такий в мене поклик душі, дати те, що я отримала».
Цього разу небайдужі черкасці завітали до обласного пансіонату ветеранів війни та праці. У руках – сумки з теплим одягом, солодощами, консервами та книгами. Тут їх привітно зустрічають і скликають ветеранську громаду. Директор пансіонату Анатолій Ситник запевняє, що у стареньких є все необхідне для повноцінного життя. Не вистачає лише уваги, підтримки та турботи сторонніх людей.
Анатолій Ситник, директор Черкаського обласного пансіонату ветеранів війни та праці: «Це потрібно, бо люди, які приносять речі, приносять частинку тепла. Дякую всім, бо це благодійність, даровизна, це поклик душі та серця».
Благодійники Ковалі та їхні друзі й знайомі не створюватимуть офіційну організацію. Але й надалі згуртовуватимуть навколо себе небайдужих і ділитимуться своєю любов’ю та теплом із ближніми.