Говорили з 90-х, а дочекалися лише 2010-го. Минулого тижня в Черкасах таки встановили пам’ятник Василю Симоненку. Його появі передували мистецькі дискусії, політичні спекуляції та громадські ініціативи. Тепер, коли монумент є, навколо нього знову точаться суперечки. Одні говорять про негідне місце розташування, другі – про невдале втілення образу, треті ж захоплюються талантом скульптора, який втілив поета в бронзі. Історія створення монумента та подробиці з відкриття – далі у спеціальному репортажі Ірини Гришко.
Як і за життя, після смерті постать поета – неоднозначна. Десятиліття поспіль збирали гроші на пам’ятникі вимагали від влади його встановлення. Перший монумент у місті з’явився на однойменній площі 2006 року. Та гіпсову скульптуру Анатолія Галяна визнали антихудожньою.
Потому її знеслита розглянули проекти кількох скульпторів. Митці та родичі поета зупинилися на роботі столичного майстра Миколи Білика. Втім, і цьому монументу не судилося постати на площі.
2010-й рік став знаковим щодо вшанування видатного земляка. Взимку на фасаді будівлі, де працював Симоненко, з’явився барельєф.
Перед виборами постамент біля філармонії зайняв пам’ятник Шреку. А монумент поету вирішили встановити в оновленому сквері біля Палацу одружень. І знову скандал. Фігуру відлили за кошти Сергія Одарича та Юрія Ткаченка, проте «керувати парадом» вирішили обласні чиновники. Мер навіть ладен був ще одного Симоненка відливати.
Після виборів пристрасті вщухли, і відкриття призначили на 16 листопада. І знову непорозуміння. Люди зібралися, а захід без попередження перенесли на наступний день.
Опівдні 17 листопадана площі людно. З квітами, збірками поетата сльозами на очах, шанувальники творчості чекають, коли спаде полотно з пам’ятника. Після багаторічної епопеї, годинне запізнення посадовців на урочистості – лише дрібниця.
Сергій Одарич, міський голова м. Черкаси: «Фактично 20 років громада збирала гроші на пам’ятник, нарешті покінчено з цією ганебною традицією».
Сергій Тулуб, голова Черкаської ОДА: «Це сьогодні надбання всієї України».
Дітище скульптора Владислава Димйона важить майже тонну, висота пам’ятника – понад два метри. Містянам пам’ятник сподобався.
Галина Порубльова, черкащанка: «Непідробний, його погляд особливу роль відіграв, особисто для мене».
Лідія, черкащанка: «Без сліз дивитися не можна на цей пам’ятник: така молода людина і отак загинула…».
Декому навіть рядки із поезій пригадалися:
Юлія Крапива, черкащанка: «На думку спадають такі його рядки:
“Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!”
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив».
А ось ті, хто знали поета, були більш критичними:
Микола Сніжко, колега В. Симоненка: «З обличчя схожий, але образу поета мало».
Однокурсник митця Микола Сом не такий категоричний.
Микола Сом, поет, однокурсник В. Симоненка: «Трохи холодний, я ж знав його в житті. Але честь і слава черкасцям, що є пам’ятник, це ж навіки!».
Викликало суперечки і місце розташування монумента.
Микола Щербина, черкащанин, інженер: «Там краще місце було: і музей, і все до купи».
Фахівці ж переконують: вчинили правильно. Для камерного, тобто невеликого, пам’ятника на цій площі місце логічніше.
Микола Упир, головний архітектор м. Черкаси: «Там із тим місцем якось не все добре, ніби пороблено, а по-друге, – фігура не колосоподібна. Невелика, лірична, відповідає суті поета, то вирішено було тут встановити».
Автор пам’ятника до критики ставиться спокійно і роботою своєю задоволений. Говорить, коли працював, мав творчу свободу.
Владислав Димйон, скульптор: «Для мене було важливо, щоб фігура не була суха. Це нова ідея, але з елементами попередніх проектів, які не були раніше розглянуті більш пильно».
Поета огортає крило таланту, на ньому – рядки поезій. Подібна ідея була ів Білика: на окремій плиті він викарбував рядки вірша «Де зараз Ви, кати мого народу?». У Димйона це – «Ти знаєш, що ти людина?».
Ніна Черняк, журналіст: «Цей вірш врятував мені життя. Було таке, що я хотіла покінчити з життям…».
Владислав Димйон, скульптор: «Йогорядки дуже духовніта містичні, високі, в яких і бунт, і навіть хула».
Саме через неї монумент поета цього разу не освячували.
Іоанн, архієпископ Черкаський і Чигиринський: «Ми не можемо здійснювати ніяких таїнств по поету, бо свого часу він написав вірша, в якому проклинає Бога, святих…».
Ірина Гришко, кореспондент: «У фондах обласної бібліотеки для юнацтва, якамає ім’я Василя Симоненка, зберігається 25 збірок поета. Лише у двох із них – виданні 84 року та новій антології вміщений вірш «Прокляття».
Твір Симоненко написав за 2 роки до смерті. Припускають, що саме тому і доля пам’ятника така багатостраждальна. Проте містянирадіють, що їхнього поета-земляка нарешті гідно вшанували. А площа біля пам’ятника може стати місцем літературних зустрічей.
