Цього тижня в місті стало ще на одну гарну людину менше. На 47-му році після тривалої хвороби пішла з життя керівниця «Школи краси «Гармонія», талановита та яскрава жінка Ірина Малицька. Вона бачила талант у кожній дитині. Вокал, акторська майстерність, хореографія, дефіле – це тільки маленька частинка того, чого навчали в «Гармонії». Пані Малицька налагодила співпрацю з найпрестижнішими всеукраїнськими, світовими модельними агенціями та постійно проводила творчі конкурси в Черкасах. Повірити у важку втрату сьогодні не можуть ані рідні, ані вихованці Ірини Малицької. Вони запевняють: її сонячна енергія буде вічно жити у їхніх серцях.
ПК «Дружба народів». 2003 рік. Переповнена зала. Дитячі усмішки та купа квітів. Це свято для дорослих і дітей організувала ось ця тендітна, усміхнена, красива та талановита жінка. Ірина Малицька змогла показати місту, що таке справжнє свято моди, грації та краси. Вона завжди вірила: в кожної дитини є талант. Просто декому вдається його розкрити самостійно, а комусь треба трішки допомогти.
Ірина Малицька, керівник «Школи краси «Гармонія»: «Дуже важливо це вчасно помітити…».
Вона любила жовті троянди, млинці та білий шоколад. Тобто все, що пов’язано із сонцем. А її донині люблять усі – і малеча, і дорослі. Адже вона вірить у творчий потенціал кожного.
Ірина Малицька, керівник «Школи краси «Гармонія»: «Творческая личность всегда интересна, кем бы ребенок не был потом, во взрослой жизни…»
Ліля, учениця: «Вона своїм власним прикладом показувала, що не все так просто, і щоб чогось досягнути, треба працювати. Вона подарувала мені любов до сцени, до гри. Навчила бути жінкою, бути жіночною».
Оля, учениця: «Те, якою я зараз стала, це усе завдяки їй. Вона була моїм ідеалом, моєю другою мамою, була дуже красивою і впевненою в собі жінкою».
Настя, учениця: «Завдяки їй я зрозуміла, що таке бути в колективі… Вона – прекрасна. Вона – велика жінка, завдяки їй я досягнула багато…. Я її люблю… Вона мені як друга мама…».
Тетяна Пруднікова, подруга: «Своєю діяльністю вона реалізувала місію планетарного масштабу, вона виховувала нове, духовно розвинене покоління, сіяла добре та вічне…».
Зінаїда Мізіна, подруга: «Хочеться говорити про її життя. Це сонечко, яке світило для всіх. Вона вважала, що всі діти від народження талановиті… Це жінка-особистість, жінка-легенда».
Вона мріяла про ще безліч конкурсів і свят, навіть про власне дитяче телебачення. Утім, без її шаленого оптимізму та натхнення, побоюються друзі Ірини, у приміщенні палацу культури дитячий сміх і шалені оплески батьків лунатимуть не так часто. Хоча дехто з вихованців пані Малицької впевнений: її справу не забудуть.
