Голодні роковини. Цими вихідними минає 81-ин рік відколи майже чверть населення України була заморена голодом. Журналісти ВІККА-новин підготували серію сюжетів про очевидців тих страшних подій. Сьогодні свою історію розкаже Надія Калініна. Жінці на той час було 10 років. Щоб вижити, пригадує, її батьки виміняли свої обручки та хрестики на черствий хліб.
Надії Панасівні – 91. Її життя постійно йшло поряд зі смертю. Жінка втратила сина й чоловіка. Та найбільше жахіть вона бачила 10-річною дівчинкою. У 32- гому-33-тьому.
Надія Калініна, свідок Голодомору: "До окна подойду, и лежат трупы".
Голод застав сім’ю Надії Панасівні у Бахмачі. Її батько там працював залізничником. Додому приносив те, що давали у їхній їдальні. Так і рятувалися від голоду.
Надія Калініна, свідок Голодомору: "Брал борщ. Из чего тот борщ состоял: из капусты, буряков и картошки не было. Воняло. На всю квартиру воняло тот борщ".
Пік Голодомору прийшовся на початок 33-тього. Люди тоді, говорить жінка, здичавіли.
Надія Калініна, свідок Голодомору: "Лошадь сдохла. Толпа стояла. Режут люди лошадь, дохлую лошадь и по кускам, по кускам бросают в сумки сдохлую лошадь".
Коли їжі зовсім не стало і діти від голоду почали пухнути, розповідає Надія Панасівна, то батьки поїхали до Золотоноші. Там на золоті обручки і хрестики вони виміняли мішок твердого хліба та кусень сала. Під час Голодомору, говорять історики, хліб був на вагу золота.
Тетяна Григоренко, старший науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею: "Під час Голодомору, вони мало того, що здавали у Торгсін золоті речі, там різні і дукачі і золоті сережки, і навіть весільні поздавали, за якісь там невеличкі винагороди. Тому що можна було за золоті сережки – 400 грам зерна виміняти. Людей дуже обдурювали, занижали ці ціни".
А ті, в кого не було чого обміняти, пригадує Надія Панасівна, до нового урожаю не дожили…
Надія Калініна, свідок Голодомору: "Но нас спасло те сало и тот хлеб, что мы не поздыхали голоду".
