Культурний шок. До Черкас приїздив легендарний Лесь Подерв’янський. Щоправда, не сам, а у вигляді вистави. П’єсу про героїв, що «вчинками брудними струсили небеса», показали в міському Будинку культури. «Матюкливого» «Павліка Морозова» не впустили акторів у стіни кількох черкаських культурних установ. Нецензурну лексику й дещо більше чули наші кореспонденти.
Епічну трагедію про піонера Павла Морозова актори театру «КРОТ» розпочали із присвяти – директорам культурних закладів, які відмовилися їх прийняти. Така процедура вже стала звичною, говорять КРОТівці. У всіх містах, де їхню виставу не хочуть приймати, вони мають спеціальний епіграф для чиновників.
Олена Рєпіна, актриса: «Люди похилого віку, виходячи з нашої вистави, говорили дуже хороші речі: «На певному етапі, хвилин 7-10, я вже не сприймав якісь слова, я дивився сюжет, тему, гру акторів». І це було чудово. А забороняти – це доля убогих».
Трупа гастролює Україною з осені минулого року. Актори говорять: у всіх містах на виставу реагують по-різному. Але скрізь трапляються люди, що виходять геть із зали. Бо переплутують і приходять на старого, класичного Павліка Морозова.
Євген Капорін, виконавець головної ролі: «Были тысячники залы. Просто был аншлаг. Мы не ожидали такой реакции. Мы думали, что на Западной Украине очень все здорово. А почему-то все наоборот».
«Павлік Морозов» за версією драматурга Подерв’янського й режисера Крітенка– це не класика, це андеграунд. На сцені, окрім живих акторів, і персонажі кіно. Герої спектаклю далекі від своїх історичних прототипів. Приміром, мати Павліка Морозова постає перед глядачем не як сільська баба, а як елегантна дама, яка нюхає кокаїн.
Спеціально для цією постановки Лесь Подерв’янський дописав роль бога смерті Танатоса. Її виконавець – лідер гурту «Кому вниз» Андрій Середа. Актор каже: хоча й п’єса написана більше 20 років тому, але досі актуальна.
Андрій Середа, актор, музикант: «Сам Лесь казав: є тільки 2 речі, які неможливо взагалі культивувати зі сцени, – вбивство невинних і дитячу порнографію. Решту – можна. У виставі матюки – це просто одне з прекрасних оздоблень драматурга Леся Подерв’янського».
Черкаська публіка бурхливо реагувала не стільки на зміст вистави, скільки на нецензурну лексику. Виконавець ролі генерала Власова – журналіст Микола Вересень – відзначає: спектакль має набагато більше смислу, ніж про це звикли думати.
Микола Вересень, актор: «У вас публіка десь хвилин за 20 до кінця зрозуміла, що тут не про матюки. Є міста, де раніше реагують, що це не про матюки. Але не відразу».
Наталя, глядачка: «Мені здається, це добре, що вистава не відбулася у філармонії, де вона мала відбутися. Таке трохи неофіційне приміщення з подряпаними стінами додали шарму виставі».
Євген, глядач: «Я прийшов подивитися, тому що я це слухав, коли був дитиною».
Як відзначають самі актори, цей спектакль про зраду. А також про плату за неї. У фіналі вистави на екрані з’являються «Чотири вершники Апокаліпсису» з картини ренесансного художника Альбрехта Дюрера. А це значить, за Подерв’янським, що кінця світу боятися не варто, бо ми вже в ньому давно живемо.
