Черкаси – єдиний обласний центр, де немає соціального житла для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 2008 року рішенням міської ради приміщення було надано. Утім, вже наступного року питання про надання гуртожитку дітям–сиротам зависло в повітрі. Міські депутати вирішили надавати безхатченкам житло у приватному житловому фонді на підставі договорів оренди. Утім, жителі міста неохоче беруть до себе випускників інтернатів. Незабаром з інтернатних закладів мають повернутися 19 осіб. Працівники Черкаського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді стурбовані, де знайти тимчасове житло для дітей-сиріт. Журналіст Юлія Кропива у спеціальному репортажі вивчала це питання.
Двадцятирічна Владлена Борисенко працює оператором диспетчерської служби. Дівчина рада, що має кімнату, в яку щовечора повертається з роботи.
Владлена Борисенко, орендує кімнату: «Потрапила в соціальну службу. Не було, де жити після закінчення Золотоніського технікуму».
Міський центр соціальних служб знайшов для дівчини-сироти кімнату у двокімнатній квартирі. Її сусідка по кімнаті – теж випускниця інтернату. Нині – на роботі.
Дівчина пишається тим, що є соціально значимою громадянкою. У кімнатах – прибрано, на кухні – порядок.
У цій кімнаті Владлена житиме до 23 років. Дівчина сподівається, що до того часу влаштує своє особисте життя і вирішить квартирне питання. Владлена стоїть в черзі на житло і сподівається отримати квартиру.
У міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді вважають, що Владлені пощастило – вона знайшла свою домівку. А от чи знайдуть соціальні працівники сиротам, які 2 липня повернуться із інтернатів до Черкас, житло – невідомо. Хоча закон України чітко регламентує: дитина повинна бути забезпечена тимчасовим житлом за рахунок держави.
Тетяна Скляренко, начальник Черкаського міського центру соц. служб для сім’ї, дітей та молоді: «Протягом місяця після повернення дитини-сироти із інтернату, вона має прав отримати від адміністрації облаштоване соціальне житло».
Такого житла в Черкасах немає.
Будинок на вулиці Руднєва 15/1 рішенням міської ради був визначений як соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Місто на соціальне житло навіть виділило 3 млн. гривень. На реконструкцію та закупівлю меблів і обладнання. А через рік питання гуртожитку зависло в повітрі. Натомість депутати запропонували соціальним працівникам шукати житло у приватних осіб на умовах оренди.
Соціальні працівники вже розпочали пошук орендарів, які здають кімнати в квартирі. Але з досвіду попередніх років знають, що це нелегко. Минулого року ледве знайшли житло для 9 дітей-сиріт. Черкасці бояться брати випускників інтернатів і тим паче підписувати тристоронню угоду.
Сергій Карнаушенко, юрисконсульт: «Відповідно до цього договору, за користування житловим приміщенням ми платимо орендну плату згідно з офіційно встановленим розміром – 588грн.»
Тетяна Скляренко, начальник Черкаського міського центру соц. служб для сім’ї, дітей та молоді: «Цей тристоронній договір не несе загрозу ні орендарям, ні тим, хто знімає житло. Діти не претендують на житлову площу».
Не йдеться і про прописку. Діти живуть, винаймаючи за міські кошти кімнату до 23 років.
Соціальні працівники не лише знаходять дитині житло,а й раз на місяць перевіряють, як сироті живеться.
Відразу важко збагнути, що молоді хлопці – не рідні для Олександра Миколайовича. Він взяв юнаків квартирантами. Але ні Сашка, ні Костю так не називає. Каже, образливо.
Олександр Носко, здає кімнату: «Я вагався, довго вагався, чи брати, як залишати будинок. Ми довго звикали, вивчали, а сьогодні не уявляю, як будемо прощатися».
Штукатур-муляр Сашко вже 2 роки у цій кімнаті.
Хлопець хоче далі навчатися і освоїти професію електрика. Його сусід Костя живе тут рік.
Обом хлопцям вже по 20.
Живучи разом і з небайдужим та життєлюбним пенсіонером, вони освоюють ази сімейного виховання. Вчаться піклуватися один про одного і про братів наших менших.
Молоді хлопці не дають пенсіонеру сумувати.
А вони, з народження не знаючи, що таке родина, вже відчувають себе частинкою сім’ї.
