Її називають «Сталінград на Дніпрі» або «Вирішальна битва за правобережну Україну». Сьогодні виповнюється рівно 70 років із дня завершення Корсунь-Шевченківської операції. Тоді, узимку 44-го, радянським військам вдалося оточити та знищити багатотисячне угруповання німців. Але нацисти просто так здаватися не збиралися. Бої тут йшли буквально за кожну хату.
Степан Побірченко провів на фронті, за тодішніми мірками, небагато – трохи більше року. Заслужив 2 бойових ордени і безліч медалей. Його призвали до армії відразу після звільнення Корсуня. До цього майже три роки він провів в окупації. Степан Павлович своїми очима бачив, як німці спершу помпезно заходили, а потім тікали з його рідного міста .
Степан Побірченко, ветеран: «Це вже булу паніка. Це вже було, знаєш, такий ажіотаж. Німці навіть ті накази виконували, навіть уже перед відходом. Розстріляли велику кількість людей».
Так починалася Корсунь-Шевченківська битва. Це потім її велично назвуть «Сталінград на Дніпрі». І не дарма. У січні 44-го бої йшли за кожен двір, за кожну хату. Та зима була теплою, і військам доводилося маневрувати в умовах повного бездоріжжя. Але наші солдати змогли показати всьому світу приклад неймовірної стійкості та мужності
Через 70 років учасники вже сучасних історичних клубів відтворюють один із епізодів Корсунь-Шевченківської битви. За легендою, група радянських солдатів звільняє село. Але, не встигнувши навіть зайняти позицій, бійці разом із місцевими жителями змушені відбивати контратаку німців.
Так було і в 44-го. За один день населені пункти по кілька разів могли переходити з рук у руки. До цього бою реконструктори готувалися ретельно: вивчали історичні документи, готували зброю і амуніцію. Адже для них головне завдання – передати глядачам атмосферу тих днів.
Руслан Бойкно, керівник меморіального музею «Шампань»: «Подивіться, скільки людей, скільки діток – смороду бачать Як це було. Трагізм і героїзм наших дідів ми маємо показати. Патріотизм у нашій державі майже нічим і ніким не підтримується, ні державою… нікім. Ми хоч трошки робимо реконструкції».
Бій триває півгодини. По закінченню і німці, і радянські солдати обмінюються враженнями. Глядачі фотографуються з технікою , дітвора збирає стріляні гільзи. А ось Степан Побірченко сьогодні обмежився тільки походом до музею. Навіть через 70 років ветерану важко згадувати фронтову юність.