Не хотілося писати про нашу останню подорож в зону АТО, але, мабуть, треба.
Зібралися нашою дружньою компанією артистів (Наталка Мамалига, Юрко Прокопчук, гурт "Спів братів" і Ваш покірний слуга). Домовилися з ГО "Блокпост" про транспорт і три концерти (Слов'янськ – Артемівськ – Волноваха).
Нас попросили зібратися на Соборній площі о 21:30, де мав чекати автобус. О 21:45 під'їхав автобус і кілька джипів. Виявилося, що поїздку очолює облдержадміністрація. Це було сюрпризом як для артистів, так і для представників "Блокпосту", які домовлялися з облрадою про автобус. Всі артисти не поміщалися у салоні, адже туди вже підсіли люди від адміністрації. Довелося розрулювати ситуацію і вмовляти артистів таки їхати. Розрулили.
Водій не хотів завантажувати апаратуру, що стояла на морозі, до команди командира. Довелося йти до полковника, який дозволив. Ми одразу зрозуміли, що нічого хорошого з поїздки не вийде. Їхали колоною. На Донеччині на багатьох деревах вздовж дороги на Маріуполь видно сліди від бойових дій.
Приїхали до Волновахи. Нам сказали, що до Слов'янська та Артемівська не поїдемо, бо по дорозі туди – небезпечно. З журналістами одразу провели інструктаж: що можна показувати, а що – ні. Чекали на губернатора. Коли він приїхав, почали урочисту частину і концерт. Вручили гуманітарку і дитячі листи та малюнки. Потім хлопцям-артистам запропонували пообідати на вулиці разом з солдатами. Було приємно. Солдати підходили, дякували за концерт. Принесли нам скалки від російських мін.
Ніхто не повідомив, коли збір. Думаю, збір мав бути тоді, коли вирішить губернатор. Ми з Юрком та Наталкою спокійно розмовляли з солдатами, коли за нами послали гінця. Коли я вийшов на двір, до мене кинувся якийсь офіцер: "Ви що собі думаєте?! На вас губернатор чекає!" "Хай почекає", – спокійно відповів я. Від такої зухвалості в офіцера відібрало дар мови. Виявилося, що ще немає представників "Громадського", які робили зйомку. Заступник начальника військомату обіцяв набити їм мордяки, але тільки покричав.
Поверталися також колоною. Водій не хотів зупинятися протягом 4,5 годин, тому що не було команди командира. Мстили вони нам, чи що? Зупинився аж за Запоріжжям, коли ми пригрозили влаштувати бунт і почали співати повстанських пісень. Дорога додому була веселішою. Співали хором під акомпанемент гітари та контрабасу. Все-таки, митці – найкраща компанія.
Приїхали в Черкаси о 2:30 ночі. На десерт водій відмовився розвозити артистів з інструментами, сказавши, що він – не таксі. Ну, дякуємо, що взагалі довіз. Ось така подорож, малята…
На майбутнє: ніколи більше не буду сам і Вам не раджу зв'язуватися з офіційною владою.
