Коли друг дитинства лякає, нападає, і стає нестерпно бути поруч – доводиться прощатись назавжди. Велосипед "Зайка-3" був моїм другом. Але в ніч з 7 на 8 квітня 1985 року сталася подія, яка розділила життя на "до" і "після".
Це був сон, в якому я заходжу до вітальні, а раптом за вікном різко темніє, починається гроза, блимають блискавки…і тут мій "Зайка-3", що стояв у кутку, розвертається – і рухається прямо на мене! Хочу втекти, а ноги заклякли, не можу поворухнутися, ціпенію від жаху…а "Зайка-3" насувається все ближче, під акомпанемент грому і "Money, money" ABBA, яка лунає з радіоприймача!!!…І в цю мить прокидаюся.
Якось відбула шкільні уроки того понеділка, піднімаюся на другий поверх, звично встромляю ключа в двірний замок…І сама думка про те, що оце я буду сама в порожній квартирі наодинці з цим велосипедом, вжахнула до такої міри, що я затремтіла, побігла сходами вниз, і просиділа на лавочці біля під'їзду до самого вечора, поки не прийшли батьки. Зрозуміло, що "Зайку-3", на якому я навчилася їздити і без якого не уявляла прогулянки, довелося продати.
Пройшли десятиліття. І одного пречудового дня синові дарують велосипед – точну копію мого "Зайки-3"! Уже незабаром, мені знову сниться цей жахливий сон – один в один. Потім ще раз. І ще. Дуже кумедно, але я боюся навіть виходити на балкон, де стоїть копія злощасного "Зайки-3"! Так триває до жовтня 2009 року, коли мені знову сниться цей сон, але уві сні я хапаю велосипеда і зі словами: "Скільки вже можна мені снитися!", жбурляю його об стіну, розбиваю на купу уламків, і радісно викидаю їх з балкону.