Я проти гендерної рівності! Такої, про яку сьогодні всі говорять і сотні разів обговорюють і декларують. Я вважаю, що у жінки мають бути привілеї! Бо вона – Жінка!
Мені здається, коли починався цей феміністичних рух, це було правильно. Жінка – дійсно особистість і має повне право на особистісну реалізацію і право голосу. Але потім десь у цьому русі пішов збій, як завжди не змогли зупинитися. Всі прагнуть рівності з чоловіками в усьому: бізнесі, політиці, науці тощо. При цьому забувають, що будь-який успіх передбачає труд, цілодобовий, фізичний і розумовий. А у жінки її обов'язки ніхто не забрав. І, якщо чоловік, істота тільки соціальна і реалізується в соціумі, то у жінки є ще й сім'я або бажано, щоб була. У неї ніхто не забрав функції дружини, матері, доньки. Ніхто не розділив їх навпіл. Дружина має дбати про сніданки-обіди-вечері, чистий дім, випрасувані сорочки. Мати народжує, виснажується в декреті, розривається між сосками, підгузками, зубами, що ріжуться, діареями, температурами, потім садочками, ранками, школами, уроками, секціями, гуртками. Донька, бо вона завжди рідніша батькам, ніж син, дбає про них, вислуховує їхнє постійне невдоволення, старечі маразми, їздить з ними по лікарнях тощо. І от при цьому всьому – вона ще й робить кар'єру – і має бути на роботі на рівні з чоловіком! Тобто цілими днями, а то і набагато більше! Де в цьому логіка? Жінки самовільно до цього йшли? Навіщо? Щоб чоловікам довести, що жінки сильніші? Розумніші? Довели. А далі?
Можна, звичайно, ці функції замінити іншими людьми. Взяти домогосподарку, няню, доглядальницю. Так зараз і роблять. Можна заради престижу і кар'єри пожертвувати сімейним затишком (хай його наводить чужа людина), можна пожертвувати батьками і частим спілкуванням з ними. Але чи варто жертвувати дитиною? Власною дитиною, єдиним скарбом, що продукує на цей світ жінка? Щоб власну дитину цілими днями виховувала, ростила чужа людина? Вона не буде вкладати в неї душу, бо то не її дитина, а ви не будете вкладати, бо не буде часу. Тому, діти ростуть без душі. Тому, сьогодні по статистиці наркозалежністю (дорогою хворобою) страждають діти успішних і багатих батьків. Бо у них все є, і гроші на престижне задоволення також, а там де душа – пустка. І якщо там немає материнської любові, її вже нічим не закриєш.
Сьогодні хочуть, щоб було тридцять відсотків жінок у політиці. А їх не набирається, партії навіть у передвиборчих списках не набирали потрібну кількість. А де ж вони візьмуться за таких умов? Навіть у передвиборчій гонці мало того, що чоловік фізично сильніший і може провести більше зустрічей, ніж жінка; то ще й коли, не дай Бог, захворіє дитина і жінці треба робити вибір: залишити хвору дитину з температурою чи йти на зустріч з виборцями? Беремо адекватну, просто нормальну жінку і ми розуміємо який вибір вона зробить. А опонент за цей час вже проведе 10-20 зустрічей. Оце й увесь рейтинг.
Або візьмемо вже саму депутатську діяльність. Жінка іде забирати дитину зі школи або садочка, бо немає кому, зривається з сесії, приходить додому, а у пресі вже перелік депутатів, що "втекли з сесії", зірвали її, бо не було кворуму. А в цей час десять чоловіків-депутатів просто пили каву і тому вийшли із залу. Їм немає куди спішити, у них цими справами також займаються дружини, а чоловіки – тільки роботою. І це правильно.
Я сама займаюся психологією жінки, пишу роботу, роблю наукові дослідження і не люблю, коли говорять про гендер, як порівняння. Я не порівнюю. Я досліджую тільки жінок. Їхню здатність до творення: і свого власного життя, і простору навколо них. Я вважаю, що жінка має обов'язково реалізуватися у своєму житті. Бажано, не лише в межах своєї сім'ї і будинку, але за підтримки чоловіків! Я сама маю досить активне життя і, пройшовши ці всі пекла з петляннями між сім'єю, дитиною, роботою, політикою, хочу констатувати: я все одно люблю, коли чоловіки платять за каву, ресторан, квіти, подарунки, благодійність, яку ти ініціюєш; коли роблять компліменти; коли вирішують проблеми; коли намагаються полегшити тобі життя, беручи на себе частину твоїх турбот; коли допомагають; коли ти відчуваєш, що вони сильніші і все можуть!
Пройшовши весь цей шлях, я зрозуміла, що жінки не повинні і не можуть бути на рівні з чоловіками, у них мають бути привілеї. "Быть женщиной, должно снова стать привилегией" – Сімона де Бовуар знову актуальна.
