Багато хто ділиться у соцмережах враженнями від грипу та епідемії, дозволю і я собі трохи суб’єктивних думок. Так вже трапилося, що розпочався мій день із теми грипу (писали з колегами статті на цю тему), і завершився він теж грипом – захворів брат! Тож побачила я цю хворобу, можна сказати, не у вигляді звіту-статистики на вранішній нараді в ОДА, а вже на власні очі. Від побаченого в голові крутиться єдиний висновок – не вміють (чи то не хочуть) в Черкасах ні запобігати епідемії, ні долати її!
Так сталося, що захворів мій брат! Я ж 150 раз чула від лікарів, що люди пізно звертаються, тож настрахала його, мовляв, в разі чого – ніякого самолікування і відразу до лікаря. Це я застерігала його так вранці, і наче наврочила, бо надвечір у нього ні з того ні з сього – температура майже 40! Наступного дня в обід він пішов до поліклініки. Забіжу трохи наперед – в лікарю його поклали десь аж о 6 вечора, а може ще й пізніше (на той час він вже не орієнтувався котра година)!
Коли мені подзвонила невістка і розповіла це (бо брату з такою температурою навіть говорити було важко), я не могла зрозуміти, чому так довго! Що можна було робити скільки часу між обідом і вечором та ще із такою температурою? Мені навіть досі складно скласти до купи цей ребус.
Отже: поліклініка (двогодинна черга до лікаря), далі – рентген (черга майже стільки ж). Знімок показав, що легені чисті (слава Богу!). Далі – відправили його у інфекційну лікарню. Відповідь там: у нас немає місць, кладемо тільки зі складними випадками, їдьте в обласну лікарню. Зважаючи на те, що в брата така висока температура, для цього переїзду йому навіть "швидку" викликали. І так, сидячи у коридорі інфекційки, сплинуло ще майже 2 години, а швидкої все не було. Поїхали в обласну на таксі. Але і тут облом: його не змогли покласти! "Ви спізнилися, лікар вже півгодини як пішов, а без нього я вас покласти не можу" – сказала медсестра.
У брата, якого вже просто теліпало від температури, від такого "футболення" виникло єдине бажання – поїхати додому. Кінцевою точкою таких "ходінь" вже пізно увечері стало пульмонологічне відділення першої міської лікарні! Моя невістка буквально ридала, бо вже не знала у яку лікарню їм податися!
І це – молодий хлопець, який може поїздити від однієї лікарні до іншої, а що ж казати про людей похилого віку? Та вже після одного такого "відфутболення", вони розгубляться і підуть додому, а потім нам, журналістам, прозвітують: померли, бо пізно звернулися.
І чесно, після таких "сімох кіл пекла" із не менш пекельною температурою, вже нормально сприймаються слова санітарки: а чого це у вас із собою немає постільної білизни, бо ми її не видаємо? Ну вибачайте шановні, постільна білизна – це останнє про що ми думали, бігаючи лікарнями.
Я не хочу котити бочку на лікарів, так, правильно писав Олег Стадник – вони теж люди, теж хворіють, не вистачає кадрів, низька зарплата і все таке. Виклики швидких зросли на 25 відсотків і машинам не вистачає пального. Але, шановні, ви лікарі і це ваша робота – у 1000 раз працювати сумлінніше у період епідемії. А якщо не виходить, то визнайте свою нелюдяність і пофігізм!
І завершальний акорд – ближче до ночі у палату до брата поклали ще одного хлопця. Той жаліється, що в нього печуть легені, але рентген йому зроблять аж завтра… Ну подумаєш серед ночі він не працює… Ну подумаєш у нас сотні хворих та майже два десятка померлих… Ну подумаєш…
І все-таки не можу не поцікавиться думкою міського голови Анатолія Бондаренка. Як тільки вас обрали мером, ви часто все самостійно інспектували, наприклад, ремонт доріг. Чому ж тоді зараз, в час захворюваності, від вашої прес-служби жодного прес-релізу про те, як міський голова перевірив рівень надання допомоги хворим, як пройшовся коридорами, де стоять черги з пацієнтами, як пригрозив комусь звільненням, як взяв все на особистий контроль? Невже всім вистачає сухих звітів по цій темі?
