Ситуація в одному з черкаських розважальних закладів кількамісячної давнини: молоді хлопці вдвох за столиком зухвало лише приймають або відхиляють пропозиції дівчат потанцювати чи приєднатися.
Ситуація друга: все більше моїх друзів знайомляться винятково в інтернеті. Доходить до абсурду: люди, живучи в одному будинку, не помічають один одного до віртуального знайомства в неті.
Журналістська цікавість змусила перевірити, хто шукає сексу в чатах телеканалів. Надсилаю своє повідомлення: «Самотня. 23. Черкаси». Впродовж доби кількість дзвінків і повідомлень на мобільний перевалила за сотню. Більшість просто віталася, намагалася познайомитися: писали з Києва, Черкас, Золотоноші, Сміли та навіть Карпат; дехто відверто пропонував секс, чоловіки більш зрілого віку натякали на шлюб, були й романтики, і порадники. «Малиш, а чё одиноко? Пятница надворе, гулять надо», – написав хтось, хто явно сидить біля екрану телевізора. Парадокс. «Привет, я тоже одинок, а найти порядочную девушку ох как нелегко», – написав той, хто шукає порядну дівчину в чаті сексуально стурбованих. Один був особливо настирливий – він тероризував мене три доби поспіль: «Милая! Так хотелось быть с тобой», – написав мені, абсолютно мене не знаючи.
А що, всім хочеться бути з ким завгодно, аби не одному? Я одна прагну щирих стосунків? Ні, ви не подумайте: я рада за друзів, в яких віртуальні знайомства увінчалися щасливим шлюбом. Я нічого не маю проти ініціативних жінок. Однак чомусь виникає враження, що, чекаючи ініціативи жінок у нічному клубі, надсилаючи мобільні й інтернет-повідомлення, чоловіки просто бояться підійти, страшаться жінок і ховаються у віртуально-пасивному світі. Переконайте мене в тому, що я помиляюсь…