«Усе мені можна, але ніщо мною володіти не повинно», – йдеться у Біблії, означаючи, що будь-які пристрасті є гріхом. Усі люди грішні, і своя залежність є у кожного. Деякі з них (ігроманія, тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія, сексоголізм) уже визнані хворобами. Але манії сучасності, які до паталогій ще не зарахували, мене лякають більше.
Не знаю, як ви, а я свій робочий день починаюa із перевірки електронної пошти та всіх соціальних мереж, у яких я зареєстрована. Інколи в «асьці», «скайпі», «вконтакті», «однокласниках» чи «фейсбуці» просиджую пару годин, зовсім не помічаючи, як пролетів час. Удома намагаюсь взагалі в інтернет не заходити, інакше можна лишитись голодною і в неприбраній квартирі. Найбільшою трагедією багатьох моїх друзів стає убивча просто фраза «пропав інтернет». Про те, що найпопулярнішим нині способом знайомства є той же «в інтернеті», я взагалі мовчу. Люблю фантазувати, як розповідаю своїй дитині, як із татом познайомилася… Уявляю: «а я така – хоп – сердечко натиснула, а він мені комент залишив і до друзів додав…» Бррррррррррррр.
Залежність від телевізора потроху відходить у минуле, однак більшість людей не уявляють без нього свого життя. Розмова із моїми батьками все частіше стає схожою на анекдот: «Що робите?» – питаю в тата. «Сидимо на дивані, дивимось у ящик», – як правило, відповідає він. І я справді щаслива, що в мене нема ні часу, ні бажання бути загіпнотизованою чудом техніки, яке мало «витіснити театр і кіно, залишивши у житті людей одне тільки телебачення». Бо час, який більшість українців витрачає на пошук чогось цікавенького, клацаючи пультом, (а потім знову чогось цікавенького, поки реклама), щоб через кілька годин перегляду зробити висновок, що «нема чого дивитися», я можу витратити на щось більше приємне і корисне.
Одна моя колега мріє вилікуватися від шопоголізму та модоманії. У погоні за модними новинками та покупками люди зовсім забувають про те, що то тільки зустрічають по одягу. Та ще одну хворобу сучасних людей я б назвала секондхендізмом: щоб вирити беушну річ, люди спозаранку з дня у день шикуються у черги під секондами, і в їхніх очах горить якийсь мисливський блиск. Я знаю, що «час такий, одяг новий дорогий, а там можна брендові річ придбати за копійки і зовсім новенькі»…. Але більшість ідуть туди, не тому, що нічого вдягнути, а щоб отримати дозу.
А можна ще згадати пивоманію, трудоголізм і т.д., і т.п. Не знаю, від чого була залежною моя бабуся 1926 року народження. Розказувала, що була в неї шкідлива звичка – вишивати ночами біля каганочку. Однак робила вона це для того, щоб було з чим сватів зустрічати. А заради чого ми віддаємося монітору, грошам чи келиху? Чи не так уже й прекрасно побажати сонцю «надобраніч» на набережній, поворкотіти з коханим на даху 11-типоверхівки, зазирнути в очі рідній людині, поспілкуватися з тим, кого вже сто років не чув? І ви ще переконані, що незалежні?
