Коли мене питають про депутатську недоторканість, мені важко дати однозначну відповідь. Здається, такі питання, як і бажання держслужбовцям злиденної зарплати, дві арії з опери "Політична Африка". Депутат без недоторканості це лялька в руках тих, хто керує правоохоронною системою. Не хочемо розвиненого парламентаризму? На здоров'я. Ризики від такого рішення переважають вигоди. Принаймні індемнітет повинен бути.
Ото ж про недоторканість.
Прихильники вірять, що скасування депутатської недоторканності забезпечить рівність між усіма громадянами, "очистить" парламент і допоможе роботі правоохоронців. Противники побоюються, що це може призвести до диктатури в країні. То що ж таке та недоторканність – привілей чи необхідна умова для роботи нардепів?
Це одне із найбільш бентежних запитань сьогодні – коли нарешті буде внесено зміни до Основного закону і 450 депутатів стануть "доторканнями"? Ми спробували розібратися з історією питання і поглянули на міжнародний досвід. Що з того вийшло – читайте далі.
Що таке депутатська недоторканність?
Це юридична гарантія, яка убезпечує депутатів від кримінального переслідування, арешту та притягнення до відповідальності на рівні зі звичайними громадянами. Головна мета – захист народних обранців від політичних переслідувань, охорона незалежності законодавчої гілки влади.
Депутатська недоторканність поділяється на два види: політичну та кримінальну. У першому випадку депутати не несуть відповідальності за голосування, висловлення поглядів та думок під час виконання своїх професійних обов'язків. Ця категорія називається депутатський індемнітет.
Кримінальний захист вимагає обов’язкової згоди парламенту щодо переслідування чи арешту нардепа. Імунітет зазвичай діє протягом строку повноважень парламенту з дня обрання чи з дня складання присяги.
Історія запровадження депутатської недоторканності.
Категорія недоторканності вперше була законодавчо закріплена у 1889 році – у Біллі про права англійського парламенту. Крім того, що акт забороняв королю без згоди парламенту видавати нові закони, припиняти чинні, стягувати податки і тримати в мирний час армію, він також проголошував свободу парламентських дебатів, виборів і подачі петицій.
Білль про права завершив "Славну революцію" 1688-1689 років і закріпив перевагу влади парламенту над владою монарха.
З часом інститут недоторканності у різних країнах був значно розширений.
Недоторканність депутатів у різних країнах світу
Недоторканність депутатів є у всіх правових державах, однак її ступінь у кожній країні визначається по-своєму. Наприклад, у Великій Британії, Канаді, Іспанії та Ірландії імунітет нардепів поширюється тільки на цивільні справи. Тобто підозрюваного у кримінальному злочині можуть затримати.
У Німеччині, Австрії, Латвії та Словаччині недоторканність діє і щодо адміністративних справ, у Молдові – щодо всіх правопорушень, окрім спеціально визначених законом. У Португалії вона втрачається, якщо за навмисне порушення закону депутату загрожує понад три роки в'язниці, а у Швеції – понад два. В Австрії, Грузії, Туреччині, Франції та Португалії недоторканним є не тільки депутат, а його офіс, будинок, авто. У Бельгії імунітет мають також міністри, члени регіональних рад. У Німеччині – тільки депутати нижньої палати.
У багатьох країнах член парламенту користується імунітетом тільки під час сесій – у США, Японії, Великій Британії, Ірландії, Бельгії. У США не потрібна згода палати на арешт її члена, якщо йому інкримінується державна зрада, тяжкий злочин або "порушення миру", що кваліфікується як кримінально-караний проступок. В Албанії, Туреччині, Білорусі, Хорватії депутатський імунітет не поширюється на випадки вчинення будь-якого тяжкого злочину.
Майже у всіх країнах світу депутат втрачає недоторканність, якщо був затриманий під час скоєння злочину.
Цікавим нюансом також є те, що відмовитися від недоторканності за власним бажанням практично неможливо. Пояснення досить просте: імунітет – це не особистий привілей депутата. Тому дозвіл на позбавлення недоторканності має в кожному окремому випадку надавати парламент. Саме така схема діє і в Україні. Єдиним винятком у Європі є Швейцарія.
Депутатська недоторканність в Україні
Українські народні обранці мають абсолютну недоторканність: як індемнітет, так і імунітет. Це закріплено ст. 80 Конституції. Тобто для арешту, обшуку особистих речей нардепа, його прослуховування потрібна згода Верховної Ради. Також парламентарі не несуть юридичної відповідальності за результати голосування чи висловлювання у ВР та її органах, "за винятком відповідальності за образу чи наклеп". Однак на гадку не приходить жоден випадок, коли в депутата відбирали імунітет за образу.
Процедура зняття недоторканності в Україні
Щоб позбавити народного обранця імунітету, генпрокурор повинен внести відповідне подання до Верховної Ради. До речі, щодо кожного виду запобіжного заходу потрібні окремі подання. Після цього народний депутат, щодо якого внесено подання, може надати письмове пояснення у регламентний комітет, який своєю чергою надає свій висновок. Потім питання виноситься на голосування парламентарями. Як бачимо, така процедура дає можливість депутату виграти час, аби знайти виправдання або перед голосуванням втекти з країни.
Кого з українських депутатів позбавляли недоторканності?
За часи незалежності недоторканність втратили 17 нардепів. Однак до відповідальності були притягнені далеко не всі. У 1994 році за зловживання службовим становищем і незаконне вивезення коштів мандат відібрали в Юхима Звягільського. Ще до рішення парламенту він виїхав до Ізраїлю, де переховувався до 1997 року, аж поки звинувачення не були зняті. Звягільський повернувся не тільки до України, й до Верховної Ради.
У 1999 році за відмивання коштів та привласнення близько 400 млн дол. недоторканності позбавили Павла Лазаренка. За іронією долі, на момент голосування в парламенті він також був поза межами країни. Його затримали вже в США, де він, до речі, просив політичного притулку. Все ж його посадили під арешт. Судовий процес досі триває.
Миколу Агафонова позбавили недоторканності й заарештували услід за Павлом Лазаренком (у 2000 році) як спільника. Його судили за розкрадання державного майна у великих розмірах та приховування прибутків у закордонних фінустановах. Через півроку після перебування під арештом екс-депутата звільнили під заставу у зв'язку з погіршенням стану здоров’я. У 2002 році Агафонов помер від інсульту.
У 2000 році недоторканності заочно позбувся Віктор Жердицький. Його звинуватили в розкраданні грошей, призначених для виплат остарбайтерам Другої світової війни. У німецькій в’язниці він провів майже шість років, після повернення до України оскаржив рішення німецького суду, виграв апеляцію і отримав понад 100 тис. євро компенсації.
У 2009 році ГПУ попросила Раду позбавити недоторканності Віктора Лозінського. Нардеп сам написав заяву, і парламент одностайно її задовольнив. Лозінський став першим, у кого відібрали мандат за вбивство, а не за фінансові махінації.
Вийшов на волю за "законом Савченко", відсидівши загалом близько п’яти років.
У 2014 році за сепаратизм був позбавлений недоторканності Олег Царьов. Рада дала дозвіл на його затримання та арешт. У 2015 році ГПУ почала процедуру його заочного засудження. Нині він перебуває у розшуку.
У 2015 році в дусі голлівудських фільмів знімали недоторканність з Ігоря Мосійчука. Його звинуватили в хабарництві й затримали прямо у Верховній Раді. Однак згодом Вищий адміністративний суд України визнав незаконною постанову парламенту про зняття недоторканності через порушення регламенту. Мосійчук продовжує працювати нардепом.
У 2015 році нардепа Сергія Мельничука звинуватили у бандитизмі й відібрали мандат. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави, кримінальне провадження проти нього триває.
Того ж року недоторканності позбувся Сергій Клюєв. Йому інкримінують шахрайство, привласнення майна в особливо великих розмірах та зловживання службовим становищем. Із 2015 року перебуває в розшуку СБУ, до 2017 року його також шукав Інтерпол. Суттєво, що він досі залишається народним депутатом України.
У 2016 році Олександра Онищенка звинуватили в організації злочинної схеми, що завдало держав збитків на 3 млрд грн. На час голосування Радою за позбавлення недоторканності, затримання і притягнення до кримінальної відповідальності нардеп перебував за межами України. Оголошувати його в міжнародний розшук Інтерпол відмовився.
У 2016 році Рада дозволила притягти до кримінальної відповідальності нардепа Вадима Новинського. Його звинуватили у викраденні людини. До суду справа так і не дійшла, підозра так і не була вручена, розслідування ГПУ триває. При цьому Новинський продовжує працювати нардепом.
У 2017 році не тільки втратив недоторканність, а й потрапив під арешт Михайло Добкін. Однак через кілька днів він вийшов під заставу. Його підозрюють у шахрайстві та зловживанні службовим становищем.
Борислава Розенблата позбавили недоторканності у 2017 році за підозрою у зловживанні владою та отриманні хабарів за просування змін до Податкового і Митного кодексів. Суд обрав йому запобіжний засіб у вигляді застави й одягнув електронний браслет. Згодом заставу було внесено, термін носіння браслету сплив, а сам Розенблат подав проти України позов до Європейського суду з прав людини. Продовжує роботу в Раді.
Максима Полякова 2017 року позбавили імунітету за аналогічними підозрами, які і щодо Розенблата – у лобіюванні інтересів "бурштинової мафії". Поляков вніс заставу, але не здав паспорти й відмовився носити електронний браслет. Через що прокуратура вимагає стягнення з нього компенсації в казну держави.
Олеся Довгого позбавили недоторканності того ж року – за зловживання службовими обов'язками задля незаконного відчуження землі. Згодом генпрокурор підписав йому повідомлення про підозру. У грудні 2017 року кримінальну справу проти Довгого було закрито через відсутність складу злочину.
У 2018 році Рада дозволила позбавити недоторканності та заарештувати Євгена Бакуліна, якого підозрюють у причетності до справи про так звані "вишки Бойка", зокрема привласнення понад 3 млрд грн. На момент голосування Бакулін перебував за кордоном. Згодом ГПУ оголосила йому про підозру. На допити він так і не з’являвся. Оголошений у розшук.
У 2018 році позбулася недоторканності також нардеп Надія Савченко. Її звинуватили у підготовці терактів проти вищого керівництва держави. Перебуває під вартою.
Зазначимо, у травні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до Ради подання на зняття недоторканності з депутатів Олександра Вілкула, Дмитра Колеснікова і Сергія Дунаєва. Однак регламентний комітет повернув голові ВР ці подання.
Натомість внесене генпрокурором подання на нардепа Олександра Пономарьова комітет визнав неправомірним.
За роки незалежності ініціатива про скасування депутатської недоторканності звучала від багатьох народних обранців. Особливо під час виборів. Навіть були спроби – у 2000, 2007, 2014 та 2016 роках. Із президентів відповідну пропозицію підтримував Віктор Ющенко, а Петро Порошенко навіть розробив законопроект.
У 2015 році він пропонував позбавити імунітету нардепів і суддів. Рада направила документ до Конституційного суду, який визнав: окремі положення законопроекту відповідають Конституції, однак є низка застережень щодо недоторканності суддів. Висловилася щодо законопроекту і Венеційська комісія. Вона погодилася, що сенс в обмеженні депутатської недоторканності є, але потрібно продумати запобіжники проти відкриття політично вмотивованих проваджень щодо нардепів. Згодом депутати зняли цей законопроект з розгляду.
Влітку 2017 року до Ради було внесено новий законопроект. А восени того ж року свій документ запропонував на розгляд нардепам президент. За своєю суттю вони відрізняються тільки тим, що згідно з ініціативою Порошенка, зміни мають набути чинності з 1 січня 2020 року.
8 червня 2018 року КСУ визнав парламентський законопроект таким, що відповідає Конституції. А згодом, 19 червня, аналогічний висновок було винесено і щодо президентського документа.
Однак при цьому в КСУ наголосили, що такі зміни можуть вплинути на виконання депутатами їхніх функцій. Тепер для ухвалення закону потрібні 300 голосів депутатів. За прогнозами голови Верховної Ради Андрія Парубія, це може статися вже у вересні.
Отже, м’яч тепер на полі депутатів. Чи стануть передвиборчі обіцянки реальністю – дізнаємося зовсім скоро. Сподіваємося, що до нових виборів.
