Кожний новий фільм, який зроблено в Україні, викликає певну насторогу – а що з того вийде? Так і з "Поводирем". Йдучи на фільм була непевність чи не буде це черговим "плачем Ярославни". Ну що ж… після перегляду тепер можу з впевненістю сказати, що таки не буде.
Так, фільм драматичний, і цього в нього не забрати. Так, він дуже важкий. Але скажіть мені – хіба якісь країни не знімають драми? Знімають всі, але тільки в нашій країні постійно можна почути про "постійні страждання в українському кіно". І хоча місцями це звучить доволі правильно, але водночас налаштовує проти перегляду українських фільмів. Стереотипи. І саме цей стереотип викликав тривогу про те, що вийшло з цього фільму.
А фільм… Фільм вдався. Вдався настільки, що попри те, що відбувається в нашій країні, попри ту біль, яку відчувають наші громадяни – фільм дивишся захоплено, занурюєшся в його атмосферу і відчуваєш, що кожен герой стає тобі ближчим. В прокатному українському кіно таке було зі мною вперше. Дві години пролетіли непомітно.
Павло Задніпряний, адміністратор спільноти "Місто на Че": Складно оцінити фільм відразу після його перегляду, купа емоцій та аналогій. Але якщо без емоцій, це ПЕРШЕ дійсно українське кіно за 23 роки незалежності. Не буду писати спойлери, просто скажу, що в ці дві години режисер постарався втиснути всю історію нації, провести аналогії та зачепити страшні та темні сторінки комуністичного терору. Із мінусів: фільму дуже мало, однозначно треба чекати телевізійну чотиригодинну версію, кіноверсія пролітає просто миттєво і не дає можливості пережити в повній мірі всі епізоди картини на повну, а їх багато і всі по своєму трагічні, сумні або ж переповнені глибоким сенсом. Картину однозначно рекомендую, всім без винятку йти в кіно, і вкладати в наш український кінематограф, щоб таких картин стало ще більше.
Як правильно зазначає мій колега – фільму мало. Виникають певні сюжетні питання, відповіді на які, сподіваюся, можна побачити буде в телевізійній версії. І так, на неї вже натякнули автори фільму на його презентації. Але окрім телевізійної я хотів би ще побачити і режисерську версію. Як часто роблять за кордоном. Адже в цій двогодинній версії фільму все таки показано менше, ніж хотів сказати режисер.
Ярослав Лавров, адміністратор спільноти "Місто на Че": Фільм справив дуже сильні враження. Фільм, у якому позитивні емоції дуже швидко перекриваються негативними або сумними і навпаки. Фільм, який показує, що культуру можуть знищувати представники самого народу, а не приїжджі. Який показує, що можна людиною лишитися і в звірячій системі, а можна остаточно стати твариною. І головне – щоб бути ПОВОДИРЕМ, не обов'язково мати очі.
Важко говорити про фільм, який вийде в прокат пізніше, ніж ти про нього хочеш сказати кілька слів, але все таки є в ньому речі, про які неможливо не сказати. Наприклад те, що у фільмі немає жодних комп'ютерних ефектів. Все знято вживу і зіграно наживо. Все знято в Україні з її чудовими краєвидами. І мені складно уявити, як це мають побачити незрячі відвідувачі фільму, але… Але фільм адаптовано для перегляду людей з вадами зору. Тому тут залишається лише чекати.
Замість резюме наведу ще одну маленьку цитату.
Єлєна Щепак, редактор інтернет-видання vikka.ua, учасник спільноти "Місто на Че": В Україні з'являються фільми, за які несоромно. Якими хочеться пишатися, які хочеться передивлятися, щоб удруге-втретє побачити те, що вперше могло пройти повз. Браво!
Є сподівання, що в черкащан таки не буде стояти питання іти чи не йти. Фільм вартий того, що б його переглянути на великому екрані. Тому ми всі плануємо відвідати показ ще раз. І радимо кожному хоч раз подивитися його і відчути ті незабутні емоції. Ідіть, дивіться, обговорюйте. Це того варте.
Фото, відео: povodyr.com
