Серпень 1941-го року, правий берег Дніпра, зона дій 26-ї Армії Південно-Західного фронту в районі Канева. 12-та танкова дивізія та 3-й кавалерійський корпус, в складі якого воював Назаров Іван Васильович, наносять контрудар, який згадує у своїх мемуарах навіть начальник генерального штабу сухопутних військ вермахту генерал Гальдер. Противник намагається вздовж Дніпра оточити угрупування наших військ і вирішити таким чином цю проблему. Їм стають на заваді підрозділи 97-мої стрілецької дивізії та 1054-й полк 301-ї стрілецької дивізії. В складі останньої – вчора мобілізовані робітники та селяни Київщини, Полтавщини, Харківщини. Ні про яке бойове злагодження говорити не доводиться – часу не було. Полягла більшість, але ворога не пустили. І це не просто красиві слова – це факт, який повноцінно можливо зможуть оцінити хіба тільки учасники бойових дій, справжні учасники…
Більшість з тоді полеглих, довгі десятиліття залишалась у землі, а рідні одержали повідомлення про зниклих безвісти. Та минулого року, останки 21-го героя ми знайшли і перепоховали, з них було ідентифіковано тільки п’ятеро. Цього року плуги потужної сільськогосподарської техніки знов не дали нам забути ті далекі події. Небайдужі громадяни повідомили нам про це, і ми, за сприяння Канівської РДА, Канівського міського центру туризму, Бобрицької сільської ради та Канівського полку МГО "Міжнародний союз козацтва", знайшли останки ще чотирьох бійців. Одного вже в мішку, трьох частково пошкоджених плугами та мародерами, але усі з посмертними медальйонами. Навіть якщо експерти не зможуть їх прочитати, ми свій обов’язок виконали до кінця, як і ті хлопці, в далекому 1941-му. 100%-вий результат став можливий завдяки нашій просвітницькій діяльності, яку ми вели протягом року.