Восени 2005-го року стосунки Юлії Володимирівни і Віктора Андрійовича зайшли в глубокий і безнадьожний тупік. Тоді ще діяли "перехідні положення" Конституції і Ющенко міг власноруч відправити Тимошенко у відставку, без згоди Верховної Ради. І розумів, що скоро такої можливості в нього вже не буде… Ще він понімав, що якщо він з Юльою не покончить в найближчі пару тижнів, то вона з ним покончить в найближчі пару часов…
Відносини між Тимошенко і Ющенко тих часів можна описати фразою з Андрієнка ("Жизнь замечатєльний людей" – "Шоу довгоносиків"): "Оні друг с другом ладили, но редко и злобно"… Якщо чесно, то я був на стороні Юлі. І не тому, що я був "юлін"… Просто, Ющенко оказався "нехорошим чєлавєком", м’ягко говоря… В мене є куча історій про мімікрію Ющенка–президента, ну я не хочу про це говорити з етичних міркувань, бо то буде непорядно…
Якогось там вересня (гуглить неохота) Юля поїхала до Ющенка для окончатєльного вияснєнія отношеній. Я її ждав–ждав в Кабміні, але потім поїхав додому, бо було вже сильно пізно…
Вона подзвонила близько півночі (як обично) і протрубіла "общий збор". Спочатку були плани зустріться на Лесі Українки, в старому штабі БЮТ. Але потім вирішили, що там нас будуть прослуховувать і треба якесь інше місце. Вирішили – на дачі голови СБУ – у Турчинова, на початку київської дамби.
Я почекав на площі Лесі Українки Миколу Томенка, який скромно приїхав на таксі моделі "Ланос" і потім нас звідти забрав Анатолій Семінога (був такий депутат в БЮТі). Семінога був на новому БМВ, щоб прілічно вигляділо, бо що це на*уй за м’ятєж – на Ланосі? – Сміх один…
Дача Турчинова. Ночь… Свєчі, шампанське… (ладно брешу, шампанського не було, і свічей тоже)…
Присутні м’ятєжніки: Юля (прем’єр), Турчинов (глава СБУ), Томенко (віце–прем’єр), Терьохін (міністр), Гриценко (міністр оборони), Юля Мостова (редактор "Дзеркала тижня", дружина Гриценка), Піскун (генпрокурор), я (керівник прес–служби Кабінету міністрів), Петро Якобчук (мій давній товариш і заступник по прес–службі)…
Перед сложними переговорами я пішов в туалєт і обнаружив там… холодільник… Я не зміг утриматься, щоб його не відкрить (натура така, злодєйська)… В холодільнику одиноко стояла бутилка мексиканського пива "Корона". Це мене здивувало, бо Турчинов не п’є… Мабуть, думаю, главі СБУ положена бутилка "Корони" раз в тиждень по занімаємому положенію. То я пиво випив, а бутилку викинув у вікно, в якийсь єльнік…
Юля розповіла про розмову з Ющенком. Судя по звіту Юлі, Ющенко, не смотря на своє трипільске походження – не міг без руського мату двох слів связать… Його вимоги були такі: прекратить всі прес–конференції, інтерв’ю і виступи. Публічно покаяться і підтримать курс президента (хоча що воно за курс такий – було не понятно нікому), оголосить про відставку Томенка, Терьохіна і Турчинова…
До їх честі всі вони були згодні на відставку… Періодично до мене на мобільний дзвонив Михайло Юр’євич Бродський, який тоді належав до нашої команди і требував всіх "Мочить"… Перш за все Ющенка… Не в фізичному смислі, понятно…
Судя по звукам з мобільного, Михайло Юр’євич їв морожино на берегу моря і слухав пісню "Воларе–Кантаре"…
– Ну і що будем робить, – спитала Юля?
Всі замовкли. Ніхто нічого робить не хотів.
– Вообще–то, я міг би одкрить кримінальну справу і даже його потом, возможно, заарештувать, – аккуратно і осторожно сказав Піскун. Він хотів з усім цим якомога швидше покончить і побистріше доложить про государствєнну ізмєну.
– Кого? – спитали всі
– Ю– щ– е– н– к– а, – сказав Піскун шепотом і покрився холодним протівним потом.
– На яких підставах? – слушно запитав Турчинов.
– На тих підставах, що він її (сказав Піскун, тикаючи пальцем у Юлю) – незаконно звільнив з роботи. В соотвєтствії з трєбованіями КЗоТ, – уточнив Піскун, і почав вдягаться.
– Сядь! – сказала йому Юлія Тимошенко. Не суєтісь.
– Ужасний долб**об, – сказала мені Юлія Мостова на ухо.
– Хто? – уточнив я на всякий случай
– Піскун, – сказала Юля.
– Да, – сказав я. Ще хуже.
Піскун це почув, ну не подав виду, але просто подумав: "ну то й шо".
– Не треба, – сказала Юлія Тимошенко.
– Харашо, – легко погодився генпрокурор. – Не буду. І вздохнув с облігчєнієм.
– Мачітє етого казла, – кричав мені Михайло Юрієвич Бродський по телефону.
– Кто ето? – спитала Юля Мостова.
– Та один ізбіратєль, – кажу, – буйний, не обращай вніманія.
– Нам нужно какоє–то рєшеніє, – сказала Юлія Володимирівна Тимошенко. – Если вместе собираются премьер, генпрокурор, министр обороны и глава СБУ, – то это похоже на переворот. А нам нужно цивилизованное решение.
– Я пішов курить, – сказав я.
– Потом покуришь, курить вредно, – сказав Турчинов.
Я проігнорірував і пішов курить. "Сам ти, потом покуриш", – подумав я.
По дорозі я на всякий случай одкрив холодільнік, хоч і знав, що там уже нічого немає і бути не може.
В холодільніку стояла бутилка пива "Корона".
"Містіка, бля, – подумав я. – Живуть же люди". Забрав бутилку і пішов курить надвір.
Оскільки ніяких особих ідей ні в кого не було, то хтось предложив вєчний банальний рецепт: треба казать американцям.
– Они уже в курсе. Но морозятся, – сказала Юля. – Надо кому–то звонить еще. Толя, ти можешь позвонить?
– А Ющенко в курсе, что американцы в курсе? И в курсе ли американцы, что Ющенко в курсе, что они в курсе? – окончательно запутав ситуацію міністр оборони.
– Что? – спитала Юлія Тимошенко
– Я просто аналізірую, – сказав міністр.
– Короче, начинай им звонить, – попросила Юля.
– Да, сказав Толя, – но они еще спят там у себя, продемонструвавши справжню виучку випускника "Вест–Пойнта" і знаніє часових поясов міра
– Звони все–равно, – сказала Юля, или хотя бы – послу…
– Хорошо, – сказав Анатолій Степанович – хотя посол тоже спит…
– Он хотя бы понимает, что это убивает саму идею Майдана и надежды миллионов людей, – запитала Юлія Мостова…
– Ой, я тебя умоляю, – сказала Юлія Тимошенко…
– Да, – сказала Юлія Мостова, – ето я так…
– Я завтра подам у відставку і проведу прес–конференцію, – сказав Томенко…
– Знаєм, – сказали ми йому без слов…
– Я тоже, – сказав Терьохін…
– Тобі не нада… подумали всі (а я мислєнно поблагодарив бога, що Терьохін не знає про холодільник)
– Я щас вернусь, – сказав я…
– Ти куда? – спитала Юля…
– Та, просто… Подумать надо наєдінє пару хвилин, важний момент в історії государства…
– Хорошо, – сказала Юля. Но ти ж нікуда нє уході…
– Юлія Володимирівна, –куда я можу "уйті" с дачі глави КГБ, то–єсть СБУ, без проса, самі подумайте…
– Всі нєрвно засміялися, а Турчинов слєгка зашарівся…
Я підійшов до холодільника і рішитєльно його одкрив правою рукою… Там на полці стояла бутилка "Корони"… – "І хліб наш насущний дай нам днесь", – подумалось мені… І увєрував я… І пішов курить…
– Ладно давайте заканчивать, – сказала Юлія Володимирівна. Хоч ніхто нічого так і не починав.
– А какое решение? – спитав Турчинов
– А как вы думаете, – отправит он правительство в отставку? – запитала Юля
– Не, не отправит, – сказала вcі, бо вже хотілося спать…
– А может и отправит, – знову сказали всі, бо всім ще хотілось поработать в правітєльстві…
– Значит так, сказала Юлія Володимирівна, – Анатолий Степанович зараз поїде до посла, і намагатиметься переконати його, щоб той переконав Ющенка, що відставка уряду – це крах демократії…
Анатолій Степанович сидів на лавці і розглядав шнурки на ботинках Терьохіна… Похоже було, що даже його ніхто ні в чому не переконав, а потому питання переконання посла повисло в повітрі… Вже не кажучи про переконування самого Ющенка…
– А я тоді поїду до… почав Піскун… І тут згадав, що їхать йому особо нема до кого… – Я буду осуществлять общий надзор, – вспомнив Піскун якусь фразу з законодатєльства
– Спасіба, – сказала Юлія Володимирівна всім присутнім
– Пожалуйста, – відповів Піскун…
– Ладно, поехали по домам, – сказав Турчинов абсолютно нелогічну фразу, бо був, собственно, дома… Видно йому, мабуть, просто набридли гості…
– Ти куда? – запитав Терьохін у Гриценка?
– До посла, – відповів міністр оборони без увєрєнності в голосі…
Анатолій Степанович сів у машину і поїхав до посла… По дорозі він, мабуть, рішив, що не варто будить таку хорошу людину як посол цілих Соєдіньонних Штатів по пустякам… То він поїхав до Ющенка. Ющенко був не такий хороший… Ще він, мабуть, подумав, що не так обов’язково уберігати цілий камбін, якщо можна зберегти хотя би його кращу часть… Хотя би одного міністра… То єсть – саму кращу…
– Ізмєна подкралась незамітно і ходить по нашому дому, – загадочно сказав міністр президенту…
– Знаю, в мене щойно був Піскун, – сказав Ющенко…
– От, сука, – подумав Анатолій Степанович…
Я підійшов до холодільника і рішитєльно відкрив двері… Там НІЧОГО не було!!!
… Чудо не може дліться вєчно, – подумалося мені з оттєнками фаталізма і нальотом бєзвєрія… Ще я помню вздохнув од разочарованія і несовєршенства міра…
Вийшов надвір. Світало… По алеї до дому Турчинова йшов якийсь чєлавєк… В руках у нього була бутилка пива "Корона"… Відімо, це якийсь пивний ангел, – подумав я… Він приносить людям пиво, як ото аісти приносять дітей… Але це оказався якийсь "сервіс–менеджер", що обслуговував будинок…
–Ти куда її несеш? – спитав я в нього…
– В дом, – сказав мій ночний собєсєднік… – в холодільнік…
– Одну? – спитав я
– Та его обычно никто не пьет, а сегодня кто–пьет, видимо кто–то выпивает, – поділився чоловік зі мною своїми вполнє обоснованними подозрєніями…
– Видимо, да, – погодився я… – А можна я її возьму? – сказав я чоловікові і сглотнув…
– Берите, конечно, – сказав він мені абсолютно байдуже…
– Я взяв бутилку і пішов з нею до вихода з дачі… Повернувся і сказав чоловікові: Спасіба…
– Досвідання, – сказав він мені…
8 вересня 2005 року вранці я поїхав в Кабінет міністрів. Зайшов в кабінет до Юлі. Вона сиділа сама за столом і передивлялася якісь щоденні урядові документи… Кабінет був обшитий "карєльською берьозою" і увішаний якимись пасторальними картинами з видами українського села… Типічний номенклатурний "совок"… В мене взагалі є така думка: поки наші "поводирі" будуть сидіти в меблевому "антуражі" керівників ЦК Компартії, – то нічого хорошого не буде (ну це – отступлєніє)…
В кабінеті був включений телевізор. 5–й канал. Новини. Говорили про те, що Томенко прийняв рішення піти з посади віце–прем’єра… Раптом на ньому з’вилася заставка. Терміново. Заява Президента України… До кабінету зайшло кілька людей (Терьохін, Юлін фотограф, і ще хтось)…
Ющенко появився в телевізорі і сказав: "Я прийняв рішення відправити уряд у відставку…"
– От ган**н, – смєло я сказав йому прямо в ліцо… Ющенко на мене глянув осуждающе з екрана телевізора, але не сказав нічого…
В цей час Юля якраз повернулася обличчям до телевізора. А її фотограф Саша Прокопенко зробив фотографію. Потім ця фотографія облетіла всі світові ЗМІ, – хоч знаю, що Юля її не любить – цю фотографію…
…Вони дивилися одне на одного ці двоє людей через екран телевізора. Двоє людей, з якими було зв’язано мільйон сподівань країни… Між ними (між Кабінетом міністрів і адміністрацією президента) було якихось п’ятсот метрів відстані… П’ятсот метрів відстані і мільйони й мільйони миль взаємної недовіри, відчуженості, підозр і ворожнечі…
– Ну що ж, – значить так треба, – сказала Юля. Хоча було ясно, що ніфіга воно їй не треба на самом дєлє… Теперь хоть отдохнем немного, – додала Юля… – Валя, принеси бутылку шампанского…
– А водкі у вас нєту? – спитав я у Валі…
– Нет, водки нету, – винувато сказала Валя…
Я зайшов до свого кабінету і написав заяву "Прошу звільнити мене з посади керівника прес–служби Кабінету міністрів в зв’язку з незгодою з відставкою демократичного уряду"… Потім подумав: нафіг ці понти, мене й так звільнять по умолчанію… Порвав заяву і викинув її в мусорку… Включив "Українську правду"… Вона була "червоною" від заголовків… "Уряд Тимошенко відправлено у відставку"… "Порошенко подав у відставку", "Ющенко звільнить Третьякова", "Подав у відставку Турчинов"… Ну це я вже знав і так… Я виключив комп’ютер і вийшов в коридор 7–го (прем’єрського) поверху Кабінету міністрів. Біля кабінетів вздовж коридору стояли працівники апарату Кабінету міністрів… Вони говорили між собою. Деякі женщини даже плакали… То лі з горя, то лі з радості…
– До побачення, сказав я їм…
– До побачення, сказали вони, – чомусь трохи ніяково і винувато…
На вулиці нічого не змінилося… Ходили люди, їздили машини, росли дерева… Напроти Кабінету міністрів два бомжа сиділи на лавці і весело болтали ногами…
На порозі будинку уряду хозяйственна, але не опитна ворона охотилася за падшим листком… Листок од неї проворно убігав. Я наступив на листок ногою. Ворона підішла і забрала його з під ноги з благодарностю…
Задзвонив телефон: "Юлия Владимировна сегодня приглашает на совещание на шесть часов вечера, в старый офис БЮТ, на Леси Украинки", – сказала секретарша Наташа…
– За**ісь, наоддихались, – подумав я… Єсть у революциї начало, нет у революції конца… А потім поїхав в якийсь обичний маркет, бо "Гуд–вайну" тоді ще не було…
Трохи пізніше мені подзвонив слєдоватєль по особо важним ділам Генеральної прокуратури і запросив поговорить о попиткє государственного переворота…
Так, а хулі там розказувать? – Там був генпрокурор Піскун, він все знає й так… Він участвував в етом самом, як його – в "государствєнном перевороті", – хотів сказать я, ну не сказав, щоб не нариваться…
Ну про "допрос" я якось іншим разом розкажу… Так що, можливо, – далі буде…
