Моя бабця Якилина весь час, попри те, що дід загинув на війні, при згадці про Голод робилася завжди печальна, її війна не вводила в такий сум і страх як згадка про Голод…
Родина вирятувалася тільки завдяки квасолі. Мішок її розсипали на горищі по сіні і кожен день починався з того щоб назбирати півкухлика квасолі і зварити якусь затірку навіть без жиру чи олії…бабин батько так ліз на горище по квасолю і впав знесилений і помер… Враження таке, що відчував, що ще один зайвий рот і родина не виживе…але якось до кропиви та лободи дотягнули…тепер і сам інстинктивно змітаю крихти зі стола і в рот…мязова память старших мабуть проявляється….