На дверях старої школи мене зустрічає Сашко Шпак. Відводить убік і по-змовницьки шепоче на вухо:
– Юрко, усі пацани домовилися не дружити і не розмовляти з Вітькою Тишиним. Він – зрадник. Розповів учительці, що ми вчора втекли з останнього уроку. Ти погоджуєшся?
У четвертому класі вже не можна зрадити колектив. Звісно, я – за. Проходить кілька хвилин і з'являється винуватець. Йому ніхто не подає руки. Вітька знічується від загального презирства. На його очах виступають сльози.