Вже кілька тижнів триває жорстке протистояння у Раді. Опозиція заблокувала парламентську трибуну і не дає розпочати роботу першої сесії Верховної Ради.
Головна вимога опозиції – особисте голосування кожного депутата. Адже це покладе край ганебній практиці «піанізму» в парламенті. Термін «піанізм» означає голосування картками відсутніх у залі нардепів.
Найрішучіше проти «піанізму» виступає фракція партії Кличка «УДАР». Активно у боротьбі за дотримання обранцями норми Основного Закону України – Конституції – прямого голосування беруть участь «свободівці». Дещо пасивніші представники «Батьківщини». Категорично проти цього виступають депутати біло-блакитного табору. Під маркою «толерантності та ефективності роботи законотворчого органу» регіонали маскують страх показати слабкість підконтрольної їм більшості. Вже не раз голосування парламенту нового скликання наочно показало, що без «кнопкодавства» партія влади не може набрати більшість у Раді. Що їх бісить і лякає водночас.
Комуністи, традиційно демонструють свою зрадливу сутність: обіцяючи на словах захищати демократію та інтереси українських виборців, вони насправді відстоюють лише власні «шкурні» інтереси. І таємно співпрацюють із діючою владою, яку, з огляду на погіршення економічної, соціальної та політичної ситуації в країні під її «чуйним керівництвом», важко назвати народною.
Хто не пам’ятає центральне гасло їхньої виборчої кампанії «Вєрньом страну народу!»? Саме задекларований радикалізм допоміг цій політсилі, що упродовж багатьох років плететься у хвості в сенсі здобуття симпатій виборців, раптово потрапити у прорив, здобувши близько 14 відсотків голосів на виборах. Зрадницька за суттю співпраця із владою, бодай і таємна вже, як крейсер «Аврора» бабахнула по їх рейтингам. Що цілком логічно. Бо кожний громадянин бачить, що комуністи обдурили виборців. Зухвало обіцяли «Вєрнуть страну народу», а на ділі «Далі странє угля»…
Якщо б вибори відбулись у найближчий час, компартія не набрала б таку рекордну кількість голосів. Зате стабільно росте рейтинг «Свободи» і стрімко зростає рейтинг «УДАРу». Перші ще перед виборами демонстрували радикальні погляди, і у парламенті почали діяти так, як обіцяли. А раптовий радикалізм «клічковців» для багатьох виявився сюрпризом. Твердість позиції «УДАРу» забезпечує динамічне зростання симпатій українців до цієї дуже молодої політичної сили.
На фоні успіхів «Свободи» і «УДАРу» симпатії громадян до «Батьківщини» не зростають. І це не дивно, бо лідери біло-сердешних виглядають значно пасивнішими, ніж їхні партнери по опозиції. І якщо вони не зроблять висновків рейтинг «Батьківщини» піде до низу.
Зараз у країні тривають дискусії на тему, чим завершиться протистояння у Раді, розпуском парламенту чи перемогою опозиції. Найімовірніше, опозиція доб’ється певних поступок з боку партії влади. Однак до розпуску парламенту справа не дійде. Це однаково невигідно ні опозиції ні владі. Чому? – Все просто. Перше, всі учасники виборів, як політичні сили так і мажоритарники істотно розкошелились на виборах. І особливо це стосується останніх. Тож, звістка про розпуск шокує багатьох, а у декого (із тих, хто витратив космічні суми) може спровокувати інфаркт. Друге, Партія регіонів на перевиборах набере ще менше голосів, і проведе в Раду значно менше мажоритарників. Відтак, створення ними більшості у майбутній Раді під великим знаком питання. А для них втрата влади смерті подібна. Як тільки владу візьме опозиція, для багатьох представників нинішньої влади настане час розплати. А розправа буде жорстка. І вони це усвідомлюють.
Третє, опозиції на даний момент здобути владу політично не вигідно. Ставши біля керма, їм дістанеться обікрадена країна із купою гострих проблем, вирішення яких потребує неймовірно великих грошей. А їх в країні нема. Тож, опинившись при владі, опозиція, на радість супротивників почне різко втрачати популярність. Що знову може винести на гребені незаслуженої слави тих, хто і довів країну до ручки. І так вже було під час кризи 2008 року. Із кризи країну виводили одні, а скористались цим інші, навішавши виборцям на вуха тони локшини. А потім, взявши владу, продовжили робити те, що й раніше – обкрадати країну. І щоб опозиція не заважала – розсадили по тюрмах її лідерів.
Тож для опозиції зараз найрозумніше чим довше протримати Раду у напрузі за крок до розпуску. І просто чекати, поки ситуація в країні настільки погіршиться, що урветься терпець у рядових українців, і вони, вийшовши на вулицю поженуть діючу владу кривою ковінькою у три шияки. Терпіння народу вже на межі. Тож нинішній склад Ради все одно довго не проживе. ймовірно за рік Раду все одно розпустять.
Опинившись у фаворі опозиції треба буде взяти на себе сміливість і провести реформи, які виведуть країну із кризи. Хоча б такі, які втілив у життя Саакашвілі. Це забезпечить їй народну підтримку на довгі роки. Інакше, Україні ніколи не вийти із зачарованого кола, де одні політики почергово змінюють інших, а народу від того краще не стає.
