додому Блоги Допоки є такі, як вони, Україну не перемогти

Допоки є такі, як вони, Україну не перемогти

0

Давно знаю Сергія Васильовича Гуглю і його 31-річного сина Олександра як поважну династію представників винятково мирної інженерної справи, та виявилося, що знав про них далеко не все. Виявляється, що Олександр – давно вже старший розвідник у 79-й аеромобільній бригаді. Пройшов пекло Донецького аеропорту і Дебальцевого, а зараз – під Маріуполем. Був би у рідних Черкасах – влітку мав би отримати вже другий диплом про вищу освіту!..

А Сергій Васильович почав активно займатися волонтерською справою. Вдома завів справжній склад – як тільки той наповнюються продуктами і спорядженням для бійців, Сергій Васильович вирушає у чергову небезпечну подорож на Донбас, відвозячи "гуманітарку" для воїнів: у 14-й батальйон (колишній батальйон "Черкаси"), у окремий танковий батальйон, десантникам із 79-ї бригади…

У підрозділі сина був уже тричі. Про свої візити сина ніколи не попереджає, тому в один з приїздів навіть не бачився з ним – тільки, сидячи у штабі, чув голос Олександра по рації, коли той саме був у гущі бою. Минулого приїзду батька на позиції, син "суворо" заявив, що це – батьків "крайній" виїзд на передову – мовляв, краще будь у тихих Черкасах. Батько ж тільки сміється – каже, якщо син ризикує, то хто його змусить в тилу сидіти? Тим більше, синами й братами вважає усіх, хто зараз воює за Україну – тому й бачити його можна по всьому Донбасу і не в одному підрозділі.

Хоча щиро зізнається: дуже хоче, щоб якомога швидше настав мир…

На фото Сергій Васильович – єдиний, хто в цивільному. Сина поруч немає – той знову десь унайгарячішій точці… Допоки є такі як вони – воїни і волонтери, Україну не перемогти!

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Exit mobile version