ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ЦИФРИ (вони поки що не остаточні, але тенденцію показують чітко).
Не чіпаючи вічну тему непопулярності будь-якої влади, проаналізуємо лише цифри: Блок Петра Порошенка "Солідарність" на виборах в обласну раду набрав близько 23 % (і це не враховуючи ще відсотків 14 "Черкащан"). Це перемога. В міську ж раду БПП набрав лише 11.2 % – це повна поразка. (Важливо врахувати, що відсоток інших політичних сил в області і місті – майже однаковий). Це означає лише одне, що команда Одарича і Блок Петра Порошенка "Солідарність" в основному мають один і той же електорат. Тобто в них один виборець . Тому Одарич забрав майже половину прихильників БПП.
Вибираючи між Радуцьким і Одаричем, симпатії виборців були в основному на боці Одарича (і в цьому ніхто не сумнівався). Але особисті амбіції деяких нардепів від БПП не дозволили взяти Одарича в команду БПП. Особистий рейтинг Радуцького 8-9 %, а рейтинг БПП близько 20 %. Якщо від 20 % відняти 9 %, то ми й отримали 11-12 % депутатів від Блоку Порошенка в міській раді. В результаті програло і БПП, і місто в цілому. Виборець ухвалив раціональне рішення – краще проголосувати за Одарича ніж Радуцького (попри те, що останній від БПП). Прихильники Одарича і БПП були вимушені стати перед вибором меншого зла. Ми свідомо розірвали їхні вподобання навпіл і тому отримали поразку в м. Черкаси. Хто проголосує за Більду або Ченявського, якщо першим в бюлетні стоїть прізвище Радуцького? Саме тому БПП втратило щонайменше 7-8 депутатів, а пройшли на цьому фоні знову ж таки більшість людей, які були далеко від майдану. Це означає, що майдан може повторитись.
Що нас чекає в майбутньому? Якщо враховувати лише два сценарії (хоча їх може бути й більше). То перший – найбільш ймовірний. Радуцький знову почне формувати команду депутатів проти Одарича, намагаючись зробити черговий імпічмент. Звісно, це йому не вдасться, але така рада буде вкрай неефективною, місто багато втратить. Другий сценарій – це коли керівництво БПП одумається і ухвалить рішення працювати з тим міським головою, якого вибрали люди. Проте в об’єднання демократичних сил мені мало віриться. Кожен продовжить боротись за свою особисту владу, а місто буде страждати від цієї війни.
Те, що саме Одарич зможе сформувати більшість, викликає здебільшого надію ніж оптимізм, адже парадоксальність мотивації нашого виборця вкотре вражає тим, що вони голосують за Одарича, але не голосують за його команду в такій же мірі.
В цілому із ситуації, що склалася, можна зробити висновок, що основним винуватцем є середня ланка київського керівництва БПП, а також певною мірою обласного та міського, які в силу особистих амбіцій (власної неприязні Одарича) свідомо зробили ставку на заздалегідь програшного лідера. Що там інтереси міста, коли є власні амбіції.
