Любов – це хвороба?
Вона внесена до реєстру захворювань
Загальні симптоми:
-Нав’язливі думки про іншого;
-Різкі перепади настрою;
-Перевищене почуття власної гідності;
-Безсоння;
-Необдумані, імпульсивні вчинки;
-Перепади артеріального тиску;
-Головні болі;
-Алергічні реакції;
– Синдром нав’язливої ідеї.
Цей розлад – в одному ряду з такими хворобами, як:
Піроманією – патологічним бажанням здійснювати підпали.
Клептоманією – патологічною манією крадіжок.
Трихотіломанією – нав’язливе висмикування волосся.
Симптоми, які я щойно перерахував, стосуються любові. Тому що закохані дуже часто нагадують скажених.
Усе частіше звідусіль нам нагадують, що любов – це звичайна гра гормонів. І що вона вичерпується за декілька років. Що людині, як і будь-якій іншій тварині, просто хочеться сексу, аби залишити по собі потомство… І ніякої загадки немає. Все зрозуміло.
Любовна поведінка деяких тварин дуже дивна. Деякі з них навіть готові віддати за любов своє життя. Наприклад, самка богомола під час спарювання відкушує своєму напарнику голову, а потім і взагалі – повністю з’їдає – аж самі крильця залишаються.
Статевий канібалізм не обмежується богомолами й зустрічається в інших безхребетних– павуків та навіть равликів. Більше того, він зустрічається навіть у людей. Жінка теж їсть голову чоловікові. Щоправда, це задоволення вона розтягує на все життя.
В моєму дитинстві найбільше про це почуття ми довідувалися, звичайно, із книг, серіалів «Беверлі Хілз» та «Район Мелроуз». А ще – із жуйок. Вони, звичайно, паскудні, але наклейки– дуже цікаві.
Всі шляхи рано чи пізно приводять усіх хворих сюди. Ми можемо по-різному ставитися до цієї установи, до шлюбу взагалі. Але всі черкащани сходяться в одному: архітектура тут класна.
Щодо вірності у коханні. То в наукових колах говорять, що вірність залежить від кількості гормонів в організмі. Тому, якщо дотримуватись цією теорії, в партнерів є чудова відмазка. На запитання: «Любий, чому ти мені зраджуєш?», він може відповісти. Чула, мала, в мене рівень окситоцину й вазопресину різко впав.
Найліпше про любов запитувати не в науковців, а безпосередньо у тих, в кого грає кров і киплять гормони. Тому ми прийшли до університету. Для любові тут є всі можливості. Особливо для хлопців.
У світі її так мало, а так багато про неї розмов, що втрачаєш здатність відрізняти свої почуття від нав’язаних. У телевізорі говорять про любов, у книжках і газетах говорять про любов, у церквах, на пленарних засіданнях Верховної Ради, у громадському транспорті і в громадських туалетах. Нас напихають любовними історіями, ніби консервантами, проводять такі собі пропедевтичні курси, щоб ми знали, як усе відбувається, як любов виглядає, яка любов буває.
Задовго до повноліття ми вже маємо точне уявлення про всі можливі любовні інтриги і перипетії, а коли раптом Вона приходить, ми кажемо собі: ого-го, здається, любов. Ура. Але це мене це страшенно нервує. Бо любов нізвідки не приходить. Любов взагалі не вміє ходити. Любов сидить у кожній людині від самого народження. Людина — це і є любов. Все решта не має ніякого значення.
