Згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкове зобов’язання – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим ПКУ та/або Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI із змінами та доповненнями.
Про це повідомляють у Головному управлінні ДПС у Черкаській області.
Грошове зобов’язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов’язання та/або інше зобов’язання, контроль за сплатою якого
покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням
якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ). Підпунктом 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 ПКУ визначено, що підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання є, зокрема, смерть фізичної особи.
У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім податок на доходи фізичних осіб за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів.
Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає (п. 162.3 ст. 162 ПКУ).
Статтею 1216 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435- IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦКУ). Згідно з п. 99.1 ст. 99 ПКУ виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.
Претензії спадкоємцям пред’являються контролюючими органами в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.
Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.
Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.
При цьому, у разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.
Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, є особа, яка вступає у права спадщини або уповноважена здійснювати розпорядження майном такої особи (п.п. 97.4.4 п. 97.4 ст. 97 ПКУ).
