Православні та греко-католики готуються до зустрічі Різдва Христового. Попереду – Різдвяний святвечір, богослужіння, кутя, колядки, привітання. Але, на жаль, сучасна людина, відірвана від свого коріння, має досить поверхневе уявлення про суть свята і справжньої підготовці до нього.
Про церковних та народних особливості святкування Різдва "Обозреватель" поговорив з протоієреєм Української Православної церкви Георгієм (Коваленко) і православним християнином, жителем села на Тернопільщині, етнографом Степаном Федоровичем.
Протоієрей Георгій (Коваленко): Сьогодні і завтра буду слухати колядки
– В Чому полягає підготовка християнина до зустрічі Різдва Христового?
– Сьогодні – Навечір'я Різдва, Різдвяний святвечір. Сьогодні день строгого посту. Традиційно ми не споживаємо їжу до появи першої зірки на небі.
– Тобто Не можна їсти взагалі нічого?
– Скажімо так: традиційно нічого не їдять. Це абсолютно обов'язково. Якщо людина хоче поїсти, або людина хвора, або з тих чи інших причин не може дотримуватися посту, він може його не дотримуватися. Це традиція – те, що також створює свято.
– Чи є чіткі обмеження за віком? Наприклад, дитина може постити з такого-то віку, літній людині дозволено не дотримуватися посту після такого-то віку…
– Чітких обмежень немає. Церква – це територія свободи. Я на своїх дітях переконувався – кожен починав постити в свій час, ухвалюючи рішення самостійно. Важливо, щоб це була не тільки традиція, нав'язана батьками, але щоб дитина також сама приймала певні рішення, в тому числі духовні. Тоді це стане тим, що не зникне після того, як дитини залишить батьківський дім. Це поєднання сімейної традиції з особистим вибором.
Іноді літні люди, яким можна послаблювати піст, навпаки, бажають більш суворішого посту, тому що вони вже розуміють, що є важливіші речі, ніж тілесне здоров'я.
У всьому має бути розумна міра.
– Що Ви можете сказати з приводу духовного посту?
– Я думаю, сьогоднішній день – це день не стільки посту, скільки підготовки до Різдва. І сьогоднішнє постування пов'язане, швидше, зі сповіддю. Ми іноді забуваємо, що Різдво – це День народження, День народження Богонемовляти. І саме Він готує для нас святковий стіл. Найголовніше на Богослужінні Різдва – це наше причастя. Щоб підготуватися до причастя, напередодні ми і постимо, і сповідаємося – щоб стати учасниками цієї святкової трапези Господньої.
А вже після цього починається найулюбленіше – свято розливається на вулиці, заходить в будинок. Різдво – це приклад свята, коли церковне, богослужбове, піднесене поєднується з народним, традиційним, вуличним. Традиція вертепів та колядок – це чудова народна традиція. У ці дні всі ми будемо слухати колядки в різному виконанні.
Вчора у свій телефон я закачав колядки, і буду їх слухати, починаючи з сьогоднішнього дня. Сьогодні будуть хорові колядки, а від завтра – все що завгодно: і Smokie, і Френк Сінатра, і Елвіс Преслі, і Руслана, і ВВ. Практично у всіх знаменитостей в кожному музичному напрямку можна знайти різдвяні альбоми. Це теж певна традиція, яка повинна повернутися до нас. Не всі слухають хорову музику, але всі із задоволенням слухають "Тиха ніч", "Добрий вечір тобі", або той же "Щедрик".
Це дозволяє підтримувати святковий настрій, а також нагадувати собі про сенс свята. Тому що колядки – це переказ історії. Це дуже хороший варіант передачі християнської віри в такій народній формі. Але мова про справжні колядках, а не про їх радянський варіант – "Дайте дядьку п'ятака".
– Як Ви ставитеся до ідеї святкування Різдва і Воскресіння Христового усіма християнами світу в один день?
– Я тільки за те, щоб християни всього світу святкували Різдво і Воскресіння Христове в один день. Але мені здається, що навіть у цьому нинішньому поділі є певний сенс. Ми, християни, по суті, Новий рік святкуємо не 1-го і не 14-го, а на Різдво – Новий рік від Різдва Христового. Більше того, те, що ми його святкуємо 25-го і 7-го, повинно нам нагадати, що головне не в числі, а в події. І те, що, як кажуть, і рік не той – це ні в якому разі не повинно нас бентежити і збивати з пантелику. Тому що сенс – у святкуванні Різдва. І саме в цьому сенсі ми вітаємо тих, хто святкує за новим стилем, 25-го, і будемо радіти і святкувати в той день, який прийнятний в нашій традиції.
Степан Федорович: Ми не могли приготувати 12 страв – ми готували кілька, а решта малювали
Я пам'ятаю, як наша родина святкувала Різдво на початку 1950-х. Були важкі часи. До 5 січня намагалися зробити всю домашню роботу – так, щоб у свята можна було відпочивати. Заготовляли дрова, харчі для худоби.
6 січня вранці починалася робота на кухні для святкового столу. Вранці всіх дітей примушували ретельно перебирати пшеницю для куті. Потрібно було приготувати 12 страв, але тоді у нас не було такої можливості. Ми готували кілька страв, а решту просто малювали на папері.
Але кутя була обов'язково. Зараз в кутю додають всі мислимі і немислимі екзотичні фрукти. А тоді такої куті не було – це була просто підсолоджена перебрана пшеничка з маком. Іноді замість пшениці використовували сочевицю. Якщо в будинку були волоські горішки, їх теж додавали. Родзинок в такій куті не було – їх просто не було за що купити.
Інші страви для святкового столу – квашена капуста, вареники з картоплею, гриби, квасоля та інші страви, але обов'язково варені, а не печені. Пиріжки йшли окремо.
Все це готувалося до 17 годин.
Близько 16 години в будинок заносили дідуха, робили простий вертеп. На лавки, на стіл і навіть на підлогу стелили солому. Лавки з соломою накривали тканинною доріжкою, стіл накривали обрусом – дуже цінною скатертиною з конопляного полотна, вишиту по краях.
Потім до церкви йшли молоді дівчата і хлопці, бо після цього вони будуть грішити. А старші залишалися в будинку – батько повинен був пригостити всю худобу й очікувати першу зірку. Як тільки зірка зійшла, всі сідають за стіл. При цьому на столі стояла тільки одна велика миска – не окремі тарілочки для кожного. У ній були всі страви. Всі члени сім'ї їли з неї – кожен своєю дерев'яною ложкою. У батька була найбільша.
Перша страва, з якої починалося святкування – це кутя. Але обов'язково потрібно було спробувати кожну страву. Після цього всі читали вголос молитву "Отче наш", а після – хто вміє – співали колядки.
Коли закінчували колядувати в будинку, збирали всі ложки, крім двох – батька і матері. Стіл не забирався – їжа залишалася на всю ніч для наших предків.
Потім з дозволу батьків діти йшли колядувати по сусідах – до тих, хто нас поважає, до тих, кого ми поважаємо. Мова не йшла про те, щоб заробити гроші. Таких колядок, як "Дайте дядьку п'ятака", у нас не було. У нас все було дуже пристойно, дуже доброзичливо, дуже духовно.
На другий день, 7 січня, зранку, священик давав дозвіл на святкування. Починалися вертепи. Їх було дуже багато.
