Нещодавно затишне уманське болото інформаційного простору розірвала сенсація – Антон Яценко виявився російським агентом. Про це заявила мер Умані Ірина Плетньова.
Те, що Антон Яценко має яскраво виражені сепаратистські погляди – ні для кого не секрет. Не треба довго шукати приклади зневаги діючого народного депутата по відношенню до символів української державності – гімну України. Багато хто пам’ятає публічні звинувачення з його боку на адресу ветеранів АТО за «вбивство мирного населення Донбасу». Зовсім нещодавно був приклад протистояння Яценка з представниками корпусу АЗОВ, які в результаті пообіцяли начистити пику депутатові.
Пікантність конфлікту Плетньової та Яценко полягає в тому, що ще нещодавно мер Умані була політичним вихованцем нардепа. Але після цих заяв, міський голова Умані ходить по вулицях з охороною. Хто-хто, а вона добре розуміє на що здатний її колишній політичний патрон.
То як же все таки посварились Антон Володимирович та Ірина Григорівна?
Перш за все треба усвідомити, наскільки близькими були ці двоє політиків. Перше, Ірина Плетньова була багаторічним помічником-консультантом народного депутата Яценка на офіційній (платній) основі. Друге, і це найцікавіше, Ірина Григорівна Плетньова досі числиться в реєстрі громадських організацій як керівник (УВАГА) Уманської міської організації політичної партії «Партія Антона Яценка». Ви не знали, що у нас є така партія? Тепер живіть з усвідомленням того, що у 2/3 обласних центрів України виявляється існують осередки «Партії Антона Яценка».
Ну звісно – це не той Яценко, а якийсь інший. Бо насправді Антон Яценко представляє іншу партію. Правда яку – розібратися важко. Вікіпедія наприклад говорить таке. У парламенті 6 скликання Яценко (у період з 23 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року) представляв Батьківщину. З 12 грудня 2012 року по 27 листопада 2014, в парламенті 7 скликання – мав партійний квиток Партії регіонів. У Верховній раді 8 скликання – безпартійний. У парламенті 9 скликання, в період з 29 серпня 2019 року по 18 травня 2021 року представляв партію «За майбутнє». А вже з 18 травня 2021 року по 24 березня 2022 – член ВО «Батьківщина». З 24 березня – знову безпартійний. Окремі люди називають це досвідом. Інші ж недосвідчені експерти – пристосуванством. Увесь цей політичний шлях Антон Володимирович пройшов поруч із Ірною Григорівною. Аж до 2023 року.
Конфлікт між мером Умані і народним депутатом зародився насправді не у 2023 році. Політичні експерти говорять, що почалося все з намагання Антона Володимировича ляльководити міським головою. Він і прийоми проводив прямо в її кабінеті, і бюджет перерозподіляв на свій розсуд, і підрядників призначав – тому фонтан, тому дорогу, тому лікарню. А підпис на всіх документах – Плетньової. Тож коли уманськими викрутасами зацікавилися відповідні служби, Плетньова почала давати задню. А Антон Володимирович цього не любить.
Публічно конфлікт зафіксувався після перших прильотів російських ракет в уманські будинки. Тоді Яценко вийшов в паблік із довгими і нудними розповідями про виділення допомоги у розмірі 2000 грн постраждалим родинам. Довго так зачитував на камеру прізвища всіх, кого він «облагадєтєльствовав» за чужі гроші. Після цього, несподівано до журналістів виходить міська голова Умані і розповідає про те, як в перші дні війни народний депутат України Антон Яценко намагався зірвати сесію уманської міської ради, яка перерозподіляла кошти на підтримку ЗСУ. І головний аргумент, зі слів Плетньови – «не поспішай, за декілька днів доведеться домовлятися з новою владою». Як з’ясувалось, від слів, Яценко перейшов до справи. Доступними народному депутатові України він намагався заблокувати та оскаржити це рішення міської ради. Як же так – скажете Ви? Хіба це не зрада?! Ми не знаємо. Україна – демократична країна, з компетентними правоохоронними органами та незалежною судовою системою. Яценко не тільки не сидить в СІЗО СБУ, але і далі продовжує займатися шкідництвом. З 60 депутатських запитів Антона Яценка на 8 та 9 сесії (у період з 11 жовтня 2022 року) – приблизно 30% до Уманської міської ради та Ірини Плетньової, на другому місці – до Черкаського міського Голови Анатолія Бондаренка, а далі – так, по дрібницях. Ті, хто розуміє як працює апарат депутата Верховної ради, розуміє, що мова іде про звичайний політичний тролинг. Але це показово в нашій історії, коли нам потрібно визначитись щодо часу внутрішнього розколу між уманським мером та народним депутатом. Сталося це очевидно після 24.02. 2022. А проявлятись почало десь у жовтні минулого року.
Треба знати Антона Яценка. Він просто так не спустить історію зі зрадою (на його думку) Ірини Плетньової. Швидше за все тролинг буде змішаний із політичними та побутовими погрозами, намаганням дестабілізувати ситуацію в місті. Для цього, швидше за все, геній політичної еквілібристики уманського розливу почне активно шукати союзників, як на регіональному, так і на центральному рівні. Але зробити це буде непросто. По суті, Яценко веде активні політичні дії одразу по 3 фронтам. В Умані він намагається обнулити мера Плетньову. В Черкасах його мішенню став міський голова та колишній однопартієць Анатолій Бондаренко. А паралельно з усім цим, на київському рівні Яценко намагається збити діючого Голову ЦВА Ігоря Табурця. Так би мовити – протистояння генерала і сепаратиста.
Тож на підтримку кого може розраховувати Яценко? Перш за все це старі і перевірені кадри з Батьківщини (нехай простить нас Юлія Володимирівна). Подейкують, що нардеп пообіцяв розділити відповідальність за фінансування центрального партійного апарату, а керівник Батьківщини береться захистити деякі інтереси Яценка у ході політичних консультацій з партією влади. Не знаю, хто кого в даному випадку тут «розводить», але виглядають такі схеми смішними. На рівні області, Яценко нібито намагався спілкуватися з групою Вйоцехівського-Скічка. Згодом Скічко відпав і залишився один Войцехівський. Результатом такої взаємодії стала тимчасова колаборація довкола місцевих політичних проектів.
Нагадуємо, що у одного є «Партія Антона Яценка», а інший давно будує собі запасний аеродром у вигляді «Команди Вйоцехівського».
Київські експерти утаємничено заламують руки і говорять про активний пошук нового лідера провладної партії в обласному центрі. Якби там не було, але тандем Яценко-Войцехівський – досить стійкий та природній. Обидва ностальгують за усім радянським. Обидва люблять ляльководити «своїми мерами» та ділити місцеві бюджети, обидва не терплять критики та опонентів. Тому поява в майбутньому умовного проекту «Партія команди Яценюховського» – справа часу.
Але головне питання, яке нас має турбувати, чи достатньо сильні тили у Яценка для ліквідації уманської загрози у вигляді Ірини Плетньової. Очевидно, що для відсторонення мера у законний спосіб політичного впливу нардепа недостатньо. Залишається варіант із підозрою та кримінальними справами. Але… парадокс ситуації, що саме по Яценку сьогодні нібито дуже активно працюють компетентні служби. І саме Плетньова є одним із головних свідків та аргументів щодо доведення справи Яценка до логічного завершення.
Якби там не було, але внутрішня боротьба доходить до свого ендшпілю. І з дня на день можна очікувати, що будуть якісь рішення в дусі – «або ми її ведемо в ЗАГС, або вона нас – до прокурора». Щоправда у випадку з Антоном Володимировичем мова іде швидше за все про інші органи.
Кирило Курінний
