Українські спортсмени днями повернулися з Олімпіади, яка проходила в японському Токіо. У скарбничці збірної 19 медалей: 1 – золота, 6 – срібних, 12 – бронзових. Це на 8 медалей більше, ніж на попередній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро в 2016 році. На жаль, жоден черкаський спортсмен, який представляв Україну, не виборов медалей. На минулій Олімпіаді Черкащина мала одне срібло, яке здобув Сергій Куліш у кульовій стрільбі.
Як спортивні функціонери оцінюють результат збірної на Олімпіаді, чому України завоювала більше медалей, проте у загальному заліку стала лише 44-ою, яка перспектива розвитку черкаського спорту?
Кореспондент vikka.ua поспілкувався із Головою Олімпійського комітету Черкаської області Андрієм Більдою, який особисто відвідав Олімпіаду, побував на спортивних об’єктах і переймав досвід організації подібних змагань. На переконання Андрія Більди, українські спортсмени зробили все можливе, аби Україна потрапила в ТОП-50 країн світу за кількістю медалей, враховуючи, що в Олімпіаді взяли участь 206 представників олімпійських комітетів, які представляли 205 країн і один комітет – це біженці (спортсмени, що не мають країни).
Це ваша перша поїздка зі збірною України на спортивні змагання такого рівня. Які враження від Олімпіади, на якій ви особисто побували?
Вражень багато. Це подія світового рівня. Одним словом можна сказати «ВАУ». Я літав у складі офіційної делегації Національного олімпійського комітету України. Але безпосередньо до олімпійських об’єктів нас не допускали. Одна з особливостей цієї Олімпіади полягала у тому, що через пандемію коронавірусу були суворі правила, щоб потоки людей не пересікалися. Якщо тренери і спортсмени жили в спортивному селищі, то нам доступ туди був заборонений.
Я мав статус«Olympiс family» – член олімпійської родини. Наша задача була переймати досвід з організації таких заходів для своєї країни. Ні для кого не секрет, що змагання спортсменів – це верхівка айсберга, а головна задача організаторів – спортивні об’єкти, забезпечення діяльності, логістика, розвиток інфраструктури, робота волонтерів. Саме для цього в Токіо їздив я. Ми мали змогу потрапляти на спортивні об’єкти, але не на ті трибуни, де були тренери і спортсмени.
Які об’єкти досліджували?
Я побував у плавальному басейні, який розміщувався у Міжнародному водному центрі. Я був на Олімпійському стадіоні. Був на стрільбищі, яке розташували на діючій військовій базі. Уявіть,військову базу переобладнали під змагання з кульової стрільби. Змагання з боротьби проводилися у одному з павільйонів виставкового центру. Наприклад, змагання з важкої атлетики в одному з глядацьких залів міжнародного конференц-центру. Були такі об’єкти, як водний парк. Був спеціальний водний парк адаптований для тріатлону з відкритою водою.
Олімпійське селище – це взагалі мікрорайон, побудований на штучному острові зі сміття, посередині якого розміщений завод з переробки непотребу. Ми багато років говоримо в Черкасах про будівництво сміттєпереробного заводу, який не можна будувати в межах міста. А тут ми жили поряд із таким заводом, який розташований в центрі елітного району. Ми жили в селищі, а посередині труба…
…яка димить?
Не димить! Уяви, все Токіо в трубах. Але жодна з них не димить! Можливо, це було зроблено під Олімпіаду, але на всіх трубах захисні фільтри і жодна з них не димить.
Японія будувала ці об’єкти за один-два роки до Олімпіади?
Логіка в тому, що Токіо протягом багатьох років приймало міжнародні змагання з різних видів спорту. Тому на Олімпіаду вони вийшли вже з готовими об’єктами, які були збудовані ще в 50-60-х роках. Перед Олімпіадою вони реконструювалися, добудовувалися. У цьому їхній плюс.
Що вразило найбільше?
Це порожнє місто. Нема людей, нема машин. Це пов’язане з коронавірусом. Всі олімпійські спортивні об’єкти були розраховані на десятки тисяч глядачів, але там нема людей. А на стадіонах перебуває не більше 1000 людей.
Що ще важливо – безпека. З моменту прибуття в аеропорт ми мали перебувати або в готелі, або в спортивному об’єкті, або в спеціальному транспорті. Закриті ресторани, магазини, торгівельні центри. Людей нема. Ми мали постійно ходити в захисній масці. Таке відчуття, що коли ти спустив маску, відразу з’являється волонтер, який попереджає і просить поправити її. Дуже сильно розвинуте волонтерство.
Що цікавого ви взяли для черкаської області?
Для Черкаської області треба будувати спортивну інфраструктуру. Зараз йде мова, що в Україні проведуть Зимову Олімпіад 2032 року. Це через 11 років. Тому треба готуватися вже зараз. Питання ж не лише в спорудах. А в начинні. Уявіть, є плавальний басейн, а біля нього на парковці стоять морські контейнери, в яких обладнання: кабелі, кондиціонери, відеоспостереження. З одного боку все здається дуже простим, але все зроблено для людей. Починаючи від доріжок, які обладнані тактильною плиткою і завершуючи спортивними спорудами, туалетами. інфраструктурою.
Якщо ми говоримо, що Україна прийматиме змагання Зимової Олімпіади, то починати треба у першу чергу із будівництва споруд чи реконструкції нині існуючих.
Збірна України має в своєму заліку 19 медалей, серед яких лише одне золото. На минулій Олімпіаді ми мали менше медалей – 11, проте два золота. І в медальному заліку були 31-ми. Нині ми 44-ті. Як оцінюєте виступ збірної України?
Наша збірна повернулася з 19-ма медалями. Дійсно, на 1 золоту медаль менше, ніж в Ріо, де у нас було два золота. Всі ми сподівалися на золото від боксера Хижняка. Він його виборов, але суддя у нього відібрав золоту медаль. Якби ми мали «золото Хижняка», то збірна була б не на 44 місці в загальному заліку, а набагато вище – мінімум на 10 позицій. Вважаю, що кожна бронза Токіо на вагу золота. Кліматичні умови, психологічні умови. Це все впливає на спортсменів. Мені б хотілося б захистити наших спортсменів, які отримали бронзу. Вважайте бронза, то і є срібло наступної Олімпіади. А скільки у нас 4-5 місць?
Як оцінюєте виступи наших черкаських спортсменів, адже жоден не привіз довгоочікувану медаль з Олімпіади, хоча на них розраховували?
Ілля Ковтун довів, що він є лідером команди з гімнастики в Україні. У діючому складі збірної команди Ілля є найсильнішим в Україні. Найважча програма для гімнаста – це багатоборство. Так от Ілля Ковтун зайняв 11 місце серед всіх гімнастів світу. Якби був Верняєв, то міг би бути інший результат для збірної. Ілля є лідером і це треба розуміти.
Що стосується Сергія Куліша. У нього була незручна позиція для стрільби. Він стояв з правої сторони стрільбища, де був сильний вітер. Зліва там стіна і нема вітру. Він в умовах такого сильного вітру в кваліфікації був 6-м і потрапив у фінал. Його результат 1178очків, з яких 60 центральних десяток. Зі 120 пострілів він стрельнув 60 в центральну десятку. Він йшов другим у фіналі. Але через той роковий постріл, коли він влучив не в свою мішень, він скотився до 8 місця в фіналі. А міг претендувати мінімум на срібло.
Яка перспектива у черкаських спортсменів? Адже до наступної Олімпіади в Лондоні залишилося 2,5 роки.
Я дивлюсь на перспективу. Перспектива є у Ковтуна і в Куліша. Ми чекали ліценцію від Валерії Іваненко. Вона Чемпіонка Юнацьких Олімпійських ігор в Буенос-Айресі. У нас є Іван Тищенко, переможець з академічного веслування на Юнацьких Олімпійських іграх. У нас є гімнаст Назар Чепурний. Тому олімпійські перспектива у нас є. Вважаю, що виступили гарно, виступили достойно. Нам є куди зростати.
Трохи цифр з Олімпіади в Токіо
Україна мала 158 ліцензій (дозволів на виступи спортсменів).
Виступили 153 спортсмени.
Українські спортсмени вибороли 19 медалей. Кожен 8-й український спортсмен отримав медаль.
На Олімпіаді були представлені 206 представників Олімпійських комітетів, серед яких 205 країн і 1 команда представляла біженців (спортсменів, які не мають країни).
Як повідомляв сайт vikka.ua, у Черкаси на Маніфест вулиці приїдуть найкращі стрітболісти України
