Коли в Черкасах горів театр, співчували всі. Разом, дружно, спільно. День, тиждень, а потім забули… Динамічно, як на сцені: театр, пожежа, завіса, і розійшлися кожен у своє життя. Ситуація навколо згорілої глядацької зали нагадує сумний експеримент на тему: скільки театр може проіснувати без сцени? І на жаль – майже без глядача.
Театр – не тільки сцена
Спектакль "Сватання на Гончарівці" – один із останніх, що відбувся у Будинку культури ім. І. Кулика. Нас, глядачів, небагато. Не більше 40 осіб, що приблизно дорівнює кількості акторів, музикантів та персоналу театру, задіяному у виставі та її підготовці.Ми наче дві команди, розташовані по різні сторони куліс.
Музика. Виходить актор, звертається до глядача… І одразу дає про себе знати нетеатральна акустика залу. Нам ледве чути слова. Коли музичні інструменти стихають, нарешті занурюємось у виставу.
Такий недолік звуку та замалу сцену, де ледве вміщуютьсявсі актори, солісти нівелюють емоцією. Грають наче на зло обставинам. Блискуче, жваво, віддано, імпровізуючи. Тут є місце для сміху, роздумів і співчуття. Актори відчувають свого глядача, бо прийшли справді невипадкові люди. Не стільки за емоцією і не відпочити. "Щоб підтримати", "ми дуже співчуваємо" – це перше, що відповідають відвідувачі театру, коли запитуєш про мотив купівлі квитка.
"Ми проїхали приблизно 100 кілометрів заради вистави. Я зі Сміли, а мама зі Смілянського району. Квитки брали заздалегідь. Коли дізналися про пожежу, то вирішили: якщо вистава все ж таки відбудеться – квитки здавати не будемо", – каже Юлія Цвігун.
Олексій Григорович Черненко привів на виставу всю сім`ю. "Ходимо не так часто, але зараз ситуація особлива. Хочеться і онучок розважити, і підтримати наш театр в скрутних умовах", – зазначає голова сім`ї. Судячи по дзвінкому сміху його маленьких супутниць, дідусь з розвагою вгадав.
Молоді люди Олена Бевзенко та Євген Хижняк не тільки люблять черкаський театр, а й визнають гру місцевих акторів на рівень вищою аніж у театрах, які бувають у Черкасах на гастролях.
"Сватання на Гончарівці" закінчується оплесками та гумором акторів. Проте розходимося з неоднозначними почуттями. Ми йдемо повз порожній зал. Через це якось соромно, ніяково. Думати про те, що театр втрачає прихильників неприємно. Театр – це ж не лише сцена та зручне крісло. Це взаємодія актора та глядача, яка народжує магію відкриття нової істини, нових себе.
Чому глядач не ходить на вистави
За словами актора Павла Гончарова, на попередній виставі глядачів було і того менше.
Чи то через прикрий збіг обставин, чи з вини законів розповсюдження інформації – новина про пожежу розлетілася по всій Україні, а те, що акторська трупа продовжує грати вистави в кварталі від театру люди здебільшого не знають. Про нову дислокацію театральної сцени було невідомо навіть продавчиням з павільйону квітів. Саме того, що прилягає до будівлі театру і де так часто купувались букети для акторів.
"Я думала, що вистави скасували. Реклами чи інформації, що спектаклі йдуть, ніде немає", – каже Алла. Її подруга і колега Наталія додає, що малесеньку афішку з інформацією про перенесення місця вистав побачила тільки вчора. "Ледве помітила і то тільки тому, що гуляла поруч з дитиною", – каже жінка.
Директор театру Володимир Осипов натомість дорікає необізнаністю громадян місцевим ЗМІ, які "не інформують глядача про те, що вистави перенесені в іншу залу".
Актори ще не відійшли від шоку, а спільну трагедію переживають поодинці
Розгублені і майже злі. Тепер називають себе безхатченками. В кожного з них є житло, але місце, яке вони вважали домом, де ще кілька тижнів тому віддавали глядачу свої почуття і мрії, проживали десятки життів, "вмирали" і воскресали, немає. Груда металу, уламки, обгорілі стіни – єдине, що залишилось від сцени і глядацької зали. І стелі немає – тільки відкрите самотнє небо.
Фото Олександра Гуменного
"Наче приїхати до когось у гості на невизначений термін. А він у нас стовідсотково невизначений", – зазначає актор Павло Гончаров. Він майже втратив віру в те, що найближчим часом вийде на рідну сцену: "Будуть обіцяти, що його відновлять, а потім звикнеться". Соліст театру переконаний, що через ситуацію в країні та байдужість людей ані владу, ані пересічних громадян відновлення головної сцени Черкас хвилювати не буде.
"Наш народ і раніше не був дуже сентиментальнім. Інформація ж, що подається про події в країні, зробила своє діло: люди звикають до крові, вбивств. Звикають до патріотизму. І немає вже того піднесення", – пояснює байдужість глядача Гончаров.
За словами актора, трагедія не особливо згуртувалаі самих акторів. Вони хоча і обговорюють обставини пожежі, переживають біду кожен окремо. Тим паче, що поки що всі репетиції скасовані і актори театру мало спілкуються між собою.
Найстарше покоління акторів намагається ставитися до ситуації з пожежею по-філософськи. Принаймні таке враження залишається після спілкування з Віктором Коломійцем. "Акторам з досвідом не звикати до зміни сцени. Звісно, тут незручно і акторам, і глядачам, страждає подача", – каже актор. Він пояснює низьку глядацьку активність тим, що люди, які люблять театр, просто не хочуть порівнювати неприлаштовану для таких вистав сцену в Будинку культури зі старою втраченою.
Віктор Коломієць грає Осипа Скорика в "Сватанні на Гончарівці"
Актори та персонал театру ще не відійшли від стресу. Попереду закриття театрального сезону, а в них повна невизначеність в планах. Саме відсутність інформації з боку керівництва найбільше обурює творчій колектив.
Крім того, розпад "зовнішній" – втрата сцени – призвів до внутрішніх чвар. Днями частина черкаських театралів заявила, що не хоче бачити на посаді в. о. художнього керівника театру відомого режисера Сергія Проскурню. В усіх до Проскурні свої образи: відсутність бажання ставити класичні вистави, недостатня кількість часу в театрі, байдужість до колективу.
Керівництво театру переконане в оптимістичному розвитку сценарію
В той час, коли актори перебувають у певній розгубленості, очільник театру Володимир Осипов має досить реальні плани на майбутнє. Він не сумнівається, що у початок нового театрального сезону в кінці серпня театр увійде вже з новою стратегією життєдіяльності. Він міркує над зміною формату репертуару та мріє про окреме приміщення павільйонного типу, яке б стало тимчасовим місцем для вистав на час ремонту.
Через 2 роки театру виповниться 85 років. Директор сподівається, що до цієї дати (максимум через три роки) театр відновлять.За його словами, це можна було б зробити і швидше, якби не традиційне затягування питань з розподіленням державних коштів. "Структура спрямування коштів дуже обтяжена бюрократичними моментами. Тому оперативно проблему складно вирішити. Наприклад, з останнього засідання комісії по відновленню театру я вийшов збентежений, без конкретних завдань чи доручень", – зізнається керівник головної сцени Черкас.
Якщо довгострокові плани ще будуть змінюватися, то у найближчому майбутньому, за словами Володимира Осипова, все зрозуміло. Театр після відпусток у вересні поїде на тижневі гастролі в Рівне, де місцевий театр "підставив плече" черкаським колегам. Паралельно буде готуватися відкриття театрального сезону, яке заплановано на жовтень. Акторам слід готуватися до життя на колесах і гастрольного графіку.
Можливо, за цей час черкаська спільнота скучить за своїм театром. А хімія між актором і глядачем, яка так довго не залишала місцеві театральні підмостки, повернеться. Період стане випробувальним терміном на сумісність одних та інших.
Сьогодні, 22 липня, у Черкасах закриється театральний сезон. Нікому невідомо, коли ми знову зможемо насолодитися грою місцевої трупи. Тож, якщо в планах на найближчий квартал у вас було відвідування театру, – варто поспішити.
Галина Кобзар, vikka.ua
