У програмі "Відверто" відомий музикант, соліст "Ефект метелика" Сергій Бобров розповів про своє життя та творчість.
– Сергію, вітаю. Скажіть чесно, Вас у дитинстві через прізвище не ображали?
– Ображали. Ну як ображали… Я не ображався просто. У мене прізвище Бобров. Мене називали Бобьор. Потім, коли я почав вчитися в училищі театральному мене називали Бобрік. Да, Бобрік, мені так подобалося. Ми коли зустрічалися потім зі своїми однокурсниками – я їздив до Миколаїва. У мене там товариш мій хороший. У нього донька маленька. Вона не могла виговорювати Бобрік, а говорила Бублік. Так що я був Бублік. Так шо чого ображатися – це ж нормально. Головне – як ти до цього ставишся. Я зараз збираю бобрів. І бобер – це мій талісман. Так що бобер – це нормально.
– Розкажіть тоді, як познайомились з тими людьми, які були в першому складі "Ефекта метелика".
– Це сталося в 2004 році. І мій товариш, друг, Костянтин Доброцький, з яким ми знайомі ще з 1998 року. Ми тоді дуже сильно посварилися, у нас був гурт "Мурена". Він розпався. І ми довгий час взагалі не займалися музикою. Це десь років зо два. Чи може і рік. І потім ми знову зійшлися, ми помирилися. Вирішили, що треба знову щось робити.
– Зараз якось підтримуєте стосунки з цими людьми?
– Так, підтримуємо. Зі Змієм ми підтримуємо в такому письмовому варіанті. Тому що він поїхав в Тайланд. Він зараз там працює поваром. У піцерії, здається. Женя Мягков – він працював ще в гурті "Ліфт" потім. Зараз я не знаю, чим він займається. Ну, коли зустрічаємось, то вітаємось.
– Також в "Ефекті метелика" точно засвітились Женя Якшин і Юрко Гелевара...
– Юрко в оркестрі грає. Тут не тільки побутові моменти. У нас Женя Якшин – це якраз 2008 рік. Кот ламає руку. А до цього теж Сашко Поляков, який грав у нас на барабанах, до цього він їхав кудись на заробітки. В якусь Германію, здається. Після цього він хотів вступати до консерваторії в Київ. Тобто він залишав нас. І він привів Юрка Гелеверу, який грав у нас на барабанах.
А потім сталось так, що наш гітарист ламає руку. І треба було гітариста нового шукати. Треба було в боулінгу на новорічні свята. Ми там завжди грали. І ось він привів Женю. І ми з Женею почали працювати. Він такий хлопець талановитий. Приносив багато ідей. Дуже швидко знімав всі теми. Потім він сказав, що хоче залишатися з нами. І у нас стало два гітаристи, ми почали працювати. А потім в якийсь момент стали різні світи два. Тобто ми більш такі старі. Хотів сказати слово таке негарне. Олдскул. Взагалі. А вони – такі продвинуті. Загалом нове. Ну і тут ми якось не зійшлися в якихось музичних уподобаннях, пристрастях.
– Говорите, про новорічні свята, про корпоративи. Кожен рік у вас була традиція – грати. Досі є така традиція?
– В цьому році вона щось… Не знаю з чим це пов’язано. Мабуть, з тим, що ситуація така в країні. Що і менше стали замовляти. І взагалі святкують меньше. Тому в цьому році якось нас не запросили. Щось так відбувається, що скасовують концерти зараз. Не дуже їх багато. І взагалі так скрізь по всій Україні. Ми спілкуємось з музикантами з Києва, з нашими товаришами. То кажуть, що дуже мало зараз концертів. Дуже.
– Про виступи на корпоративах. Перед людьми, які їдять, серйозному гурту не важко?
– Це знову ж таки як ти до цього ставишся. Тобто, по-перше, ми намагаємось так грати, щоб люди не їли в цей момент, щоб вони вставали і танцювали. Тобто ми починаємо якось їх заводити і запрошувати до танцю. А по-друге, для нас це нормально. Це робота. Це додатковий заробіток для нас. Ми працюємо. Ми ж граємо не свою музику. Ми граємо якісь відомі хіти, кавериа на якісь пісні. Ось. Тому нам це все-одно задоволення. Тобто, коли людям подобається – то і нам це подобається.
– У вас же була ціла купа всього. Ви були і на "Свіжій крові", ви і перемогли оцей "Дебют".
– Зараз нове у нас відбувається. Ми перемогли ще один конкурс в Києві. Там радіо "Джем-ФМ" проводить такий конкурс щорічний всеукраїнський конкурс, який називається "Непопса". І ми його виграли цього року зовсім недавно. Ми приїхали з дипломом. Головний приз – запис на професійній студії пісні і ротація на "Джем-ФМ". На жаль, в Черкасах немає "Джем-ФМ". Ось ми там виграли. Ми брали участь зовсім недавно у "Фольк м’юзік". На Першому національному. Потім ми зняли один кліп, другий презентували. Тобто у нас дуже багато всього відбувається.
– А скажіть, якщо так багато всього відбувається, чому досі про "Ефект метелика" знають тільки в Черкасах? А не десь. Що таке сталось, що ви не стартонули?
– Для цього треба максимально, мабуть, бути медійними людьми. Постійно десть світитися, щось робити. На рівні Черкас – так, ми… А далі треба директора якогось знайти треба, продюсера, кошти якісь вкладати. Мені здається, що навіть не гроші важливі, а щоб тобою зацікавилась якась людина, яка має якісь зв’язки. Тобто на рівні тому, що ми можемо робити – ми відсилаємо свої фонограми, відео, відправляємо на телебачення, намагаємось по можливості, де можемо брати участь у різних конкурсах і фестивалях різних рівнів. Намагаємось. І якщо це десь… Немає відгуку, здається, але ж хочеться. Ну, не знаю. Ми робимо для цього щось. Ну, може, мало. Шось так трапляється з нами з цього приводу. Не знаю чому.
– Скільки виступів було, стільки різні люди помічали, що у вас була фанатка, яка одягала костюми і ходила на виступи. Розкажіть більше про неї. Знаєте її в житті? Часто вона так до вас чіплялась? Чи тільки на концертах Чи як це було?
– Дуже часто раніше. Ось недавно ми її зустріли на якомусь концерті. Вона прийшла, запізнилася. В "Міленіумі" ми, здається, виступали. Каже: я прийшла, запізнилася. З подружкою щось там була. Зараз працюю, дуже зайнята, немає часу ходити на концерти. Ми знаємо, що її звати Лєна, що вона сусідка нашого гітариста. Він жив раніше на Піонерській. І там вона разом з ним раніше в цьому будинку жила. Знаємо, що спільні знайомі у нас є, що вона там ще й виступає сольно, на скрипці грає. Знаємо так. Більш конкретно я нічого не можу сказати.
– Чи часто доводиться обирати між музикою і театром?
– У мене зараз не стоїть такий вибір. Театр чи музика. Тобто я намагаюся поєднувати це все. Коли у нас є концерти – ми робимо концерти в театрі – то я працюю в театрі. Буває звісно, коли вони пересікаються і доводиться якось не вибирати, а намагатися поєднати це все. Тобто домовитись так, щоб в театрі мене відпустили чи замінили виставу. Але зараз все вдається поєднувати. Тобто у мене не стоїть вибір чим краще займатись: театром чи музикою. Раніше – так. Я навіть думав, що краще займатися музикою. Але я вже зараз не згадаю чому. Ми навіть хотіли їхати в Київ, щоб там професійно займатися музикою. Все кинути і займатися тільки музикою. Просувати свою групу, свою музику. Але чомусь не поїхали. Мабуть тому, що Черкаси нам більше подобаються, аніж Київ.
– Можете згадати якийсь свій найбільший провал на сцені театру? Коли забули текст, коли невдало зімпровізували. Тому що ви ж любите імпровізувати. Що таке було?
– Перші ролі, мабуть, поки я такий ще був тільки після училища. Поки ще не відчував себе як риба у воді на сцені. То, можливо, це були такі якісь перші проби. У мене була вистава. Називалась вона "Пані міністерша". Ставив її режисер, який зараз в Рівному працює, Олексюк Олександр. І там у мене роль дуже не виходила. Він намагався мене і змусити щось зробити. І у мене не виходила. А потім, коли була прем’єра, у мене – він махнув на мене рукою. І у мене був там яскравий жест, який з’явився у мене випадково. Я робив отак от (показує). І все. І роль стала просто. Це можуть бути різні речі. Тобто костюм якийсь одягнув, що роль пішла. Чи жест якийсь. Чи музика тебе надихнула.
– Останнє питання: розкажіть більше про свій кліп, який зняли ось і презентували.
– Пісня була написана раніше. Це фрагмент з поеми "Наймичка" Шевченка. Ми взяли два стовпчики. Пісня "Туман". Мені здається, що вона дуже зараз актуальна. Тому що ми всі зараз перебуваємо в якомусь такому тумані. Ми поринаємо нього, виринаємо з нього. Пісня була написана раніше, але кліп ми зняли зараз. Оператором і режисером був Олександр Демешко, Стас Кухарчук, Олександр Кузьмін. Це історія малого Тараса. В кліпі є малий Тарас, його батько і мати. Є пан, який гнобить його. І це про те, як Тарас малий починає писати вірші, як він починає творити, а потім його доля веде в світ. Отакий кліп.
ПОЗА КАДРОМ:
Катерина Ковбій, "Відверто"
